Подорож ловеласа

Це ж треба?! Допомагати подружцi перелазити через огорожу для побачення з суперником i терпляче чекати повернення.

Юнiй, швидковизрiлiй екстремальцi подобався секс, при тому у найнесподiванiших мiсцях. На роботi, вона тягла мене до цеху де ii стогони та зойки ледве притишував неслабий шум компресорiв. Видумщиця навiть примудрилася звабити мене у роздягальнi бази де я тренувався з веслування. Ми тодi заледве встигли, хоча я не впевнений, що вона отримала б менше кайфу навiть при наявностi несподiваних глядачiв.

Незрозумiло, чим я припав Альонi до душi, проте дiйшло до того, що вона мало не завалила екзамени за десятий клас. Очевидно лише тодi, заклопотанi собою батьки згадали, що мають дитину. Не бачились ми кiлька тижнiв. Потiм вона повiдомила, що зi школою повний порядок i вона вже одинадцятикласниця.

Дiвчина, чи ii свита, очевидно, якимось чином слiдкували за мною. Варто прийти менi з роботи – i вона могла з’явитися будь-якоi митi. Нашi вiдносини були легкими i нi до чого не зобов’язували.

Їх навiть Горошина не вiдчувала. З цим дiвчиськом ми об’iздили на моторолерi майже всi околицi Киева: пляжi, кафешки, парки. Проте, ii феерична натура була не для мене.

– Вiтосику! Напевне ти вже забув мiй вигляд, а я обновилася. Ось, поглянь, який модерновий прикид! – Альона забiгла наперед мене. Я мало у друге не осiв на пiдлогу: навпроти мене стояло густо, без смаку розмальоване юне створiння. З голови дiвчини, в рiзнi боки, стирчало безлiч тоненьких кiсок. Додавали безладу потертi й подертi джинси, що, проте, ефектно вiдтворювали ii звабливi форми.

Завершувала дикий букет, кофтина з вiзерунками незрозумiлого кольору, зв’язана вузликом на животi. – Ну, як? Це з Францii, тiтонька пiдкинула. – Показала пальцем i поглядом на «модерновий прикид» .

Я лише спромiгся вимовити:

– Жах!

– От-от! Саме тому я тебе залишила. Обросли ви мохом Вiтольде! Куди вам зрозумiти сучасну молодь!

Ну, ще не вiдомо хто кого залишив, – лише подумав я, та в голос не сказав, знаючи ii непередбачуванiсть.

Лише запропонував:

– То, що розбiгаемося?

– Нi! І ще раз – нi! – безапеляцiйно вигукнула дiвчина i оповила мою шию руками. – Менi розповiли про дуже цiкаве мiсце на Трухановому островi, але туди можна дiстатися лише на твоему моторолерi, бо Ромчикiв «мерс» там не котить, – давай, поiдемо. Там буде славно, – i приставивши уста майже до мого вуха, немов-би у гаморi переходу хтось мiг ii почути, солодко додала: я знову хочу тебе.