Ваш вихід, або Блазнів ховають за огорожею

Дiалог Дездемони й Отелло, дiя п'ята, сцена друга, – лепечу я.

– Звiдки ви це знаете? – пiдполковницька брова повзе вгору. По схилу Фудзi, до самих висот.

– Як – звiдки? Із п'еси. Я Шекспiра читав… у театрi бачив…

Таке враження, нiби я виправдовуюся.

– Ясно.

По обличчю пiдполковника видно, що нiчого йому не ясно, крiм того, що я – чоловiк пiдозрiлий. Язик мiй – ворог мiй! Мовчав би нишком… На щастя, з’являеться «Швидка». Пораненого в наручниках вантажать на ношi. Коли двое санiтарiв проносять його повз мене, вiн раптом пiдводиться й чiтко, дикторським голосом вимовляе: «Ваш вихiд».

– Що вiн сказав?

– «Ваш вихiд».

Нiсенiтниця. Маячня. Марить, напевно.

– Ви знайомi?

– Нi. Вперше його бачу.

Пiдполковник вагомо покашлюе. Ловить за плече лiкаря, який проходить повз нього:

– Куди повезете?

– У невiдкладну допомогу, куди ж iще?

– Стратичук, вiзьми кого-небудь. Супроводжуватимеш. Потiм подзвоните у вiддiлення, доповiсте. А ви, – це менi, – поiдете з нами.

2

Де розташовано вiддiлення, я так i не зрозумiв. «Бобiк» довго петляв, пiдстрибуючи на вибоiнах, променi фар дiловито обмацували огорожi, цеглянi стiни будинкiв – i раптом ми зупинилися. Табличку бiля входу я теж прочитати не встиг. Якесь вiддiлення. А яке? Здаеться, в районi Пiвденного вокзалу.

Брати у мене свiдчення узявся особисто пiдполковник. Зробив велику ласку, нарештi назвався:

– Качка Матвiй Андрiйович. Старший слiдчий iз особливо важливих справ, пiдполковник МВС.

– Смоляков Валерiй Якович. Культпрацiвник широкого профiлю.

– Широкого? Це як?

– Масовик-заводiй. Трохи режисер, почасти сценарист, де-не-де гример, мiсцями артист, трошки…

Я прикусив язик. Коли мене «несе», важливо вчасно зупинитися. Про «трохи пiротехнiка» слiдчому знати не обов'язково. Щоб уникнути зайвих питань.

– І швець, i жнець… – Матвiй Андрiйович випромiнюе здоровий скепсис. – Працюете де?

– Переважно за разовими контрактами. Клуби, БК, масовi заходи. День Мiста, Проводи Зими, КВК…

– Ясно.

Формулювання менi не сподобалося.

– Документи з собою?

– Нi. Тiльки вiзитiвки. Ось…

Пiдполковник бере вiзитку за краечок, наче не бажаючи залишати вiдбиткiв. Пiдносить до свiтла настiльноi лампи пiд напiвкруглим сталевим ковпаком. У фiльмах такi лампи зазвичай направляють в обличчя допитуваному. Добре, що я свiдок. У мене вiд яскравого свiтла очi болять несамовито.