Повстань, Лазарю!

Вантажники виголосили тост: «Ну!..», випили портвейн, вiддали пляшки збиральнику склотари, дiду в потертому камуфляжi, i почали дiловито закушувати хлiбом iз шпротами.

– Сiрий, чекай тут, – сказав чотириокий шоферу, що висунувся з вiкна чорного «Лексуса». Шофер кивнув. У нього було дурнувате i добродушне обличчя людини, що досягла межi особистих амбiцiй.

– Пройдисвiт! – чiтко сказала одна зi стареньких, ткнувши спицею у бiк машини. Напевно, мала на увазi ходовi достоiнства джипа.

Чотириокий перетнув двiр i зупинився бiля вантажникiв.

– Добридень! – сказав вiн. – Жора… е-е… Георгiй? Вибачте, по батьковi не знаю…

Мордатий паруб’яга пiдняв голову.

– Ну, – сказав паруб’яга невiдь до чого.

Привiтностi в його голосi не вiдчувалося.

– Ось грошi, – чотириокий дiстав з гаманця крупну купюру i простягнув ii iншому вантажнику, молодому хлопцевi з рябими щоками. – Збiгайте в магазин, вiзьмiть горiлки. І закуски кращоi. А ви, – це вже адресувалося третьому, – прогуляйтеся за компанiю. Щоб правильно скупився.

У голосi чотириокого вiдчувалася певна харизма.

Звертатися до вантажникiв на «ви» не кожен умiе.

– Ну, – без великого схвалення, але й не заперечуючи, повторив мордоворот Жора. – Палич, сходи з Хлiбчиком. Горiлки не треба, вона вся палена. Бери крiплене. І сала угорського, з червоним перцем. І чорного хлiба буханець. Здачу повернеш начальнику.

Залишившись наодинцi з чотириоким, вiн учепив шпротину за миршавий хвостик, заковтнув, не жуючи, i втрете повiдомив:

– Ну?

– Мене звуть Лазар Петрович, – очкарик сiв на вiльний ящик, пiдсмикнув вiдпрасованi брюки.

– Ну, – кивнув Жора, не вшанувавши гостя розмаiттям. – Якi проблеми, Лазаре?

– Я дружину не люблю.

Напевно, будь-який спiврозмовник мусив здивуватися такiй вiдповiдi. Будь-який, але не Жора М’ясник.

– Я теж, – сказав вiн. – Хрiна iх любити, дружин?

– Ви не розумiете. Я ii ранiше любив. Дуже. Ми зi школи зустрiчалися.

– Заведи бабу на сторонi, – порадив Жора. – Або секретарку, з ногами.

– Заводив.

– З ногами?

– З рогами. А сенс?

– Ти до мене навiщо прийшов? – мордоворот гукнув дiда в камуфляжi й вiдiбрав подаровану пляшку. Виявивши на денцi жалюгiднi залишки портвейну, вiн допив прямо з горла i повернув пляшку засмученому дiду.