Шлях меча

Ми – та ще злякано притихлий Малий крис Семар.

– Ти маеш право гнiватися, Єдинороже, – Гердан говорив повiльно, слова заледве давалися, i вiд того самоприниження Шпичастого Мовчуна, та ще й у присутностi Малого криса, ще недавно я отримав би величезне задоволення. А зараз…

– Ти маеш право гнiватися, Єдинороже. І я знаю, що ти зараз скажеш менi…

– Нi, – перервав я його, – не знаеш. Я скажу тобi, главо роду Довгих палиць, який зачинив у домi своему Вищого Дан Г’ена з Мейланя i не злякався гнiву розлютованого Єдинорога…

Шпичастий Мовчун напружився, чекаючи.

– Я скажу тобi – спасибi, – закiнчив я. – І ще от що… Можна, я поки що поживу в тебе? Недовго, день-два?

Бiля горна здивовано зойкнув Повитуха Коблан.

Майже одночасно з Герданом.

4

А до полудня приiхав мiй чудовий дворецький, мiй вузький i вiдданий есток Заррахiд.

Я зустрiв його на вулицi – не на тiй глухiй вуличцi, куди виходили вiкна моеi темницi, а бiля парадного, так би мовити, входу в Герданiв дiм.

– Радий бачити вас бадьорим i сяючим, Вищий Дан Г’ене, – мов нiчого не сталося, вiдрапортував Заррахiд i привiтно хитнув крученою гардою.

 – Насмiлюся запитати, у яких пiхвах ви волiли б вiдправитися на сьогоднiшню аудiенцiю до Шешеза Абу-Салiма фарр-ла-Кабiра? Я привiз вам тi, що iз вправленими топазами; тодi з бiлою смугою круж набалдашника… тодi тi, якi вам надiслали на замовлення з Дурбана, i ще тi, що з мiдними подвiйними кiльцями, а також…

На якусь мить я онiмiв. А безсовiсний Заррахiд за цю мить встиг холоднокровно згадати прикмети зо двох десяткiв пiхов – я й не припускав, що маю такий поважний гардероб!

І те, що я збирався висловити Заррахiду, непомiтно вiдiйшло на другий план.

А тодi й узагалi випарувалося.

– Хiба ти все це… сюди привiз? – нарештi отямився я.

Питання виявилося зайвим. Звичайно, привiз! Тим паче, що з-за повороту вже виiжджала крита гарба, запряжена двома туськими ваговозами.

– Там пiхви? – хрипло брязнув я, дивлячись на змоклих коней.

– І пiхви теж, – радiсно пiдтвердив есток.

 – А також усе необхiдне для вечiрнього свята в Гердана, на яке ви волiли запросити Вищого Гвенiля з Лоулезьких еспадонiв, Вовчу Мiтлу з Вищих Хакаса, Махайру Паллантида, Дзютте Уламка, а також Дитячого Вчителя роду Абу-Салiмiв. Накажете розпорядитися?

– Я? Волiв запросити?!

– А хiба ви хотiли б бачити сьогоднi ввечерi iнших Звитяжцiв Кабiра? Кого саме?

– Та нi… якщо вже бачити – саме цих.

– Усе гаразд, – легко погодився есток Заррахiд.