Шлях меча

Двiчi Придаток мало не пропустив зародки з недостатньою кiлькiстю шарiв металу, i двiчi Малий крис внутрiшнiм поштовхом зупиняв Придатка, змушуючи ще раз оглянути сумнiвний зародок, не даючи з’явитися на свiт щербатому Звитяжцевi.

Я мовчки спостерiгав за роботою доти, доки Малий крис не помiтив мене.

Вiн здригнувся – так, на його мiсцi я теж би здригнувся пiсля всього, що було, – i отямився лише пiсля доволi-таки нечемноi паузи.

– Вiтаю тебе, Вищий Дан Г’ене! – квапливо вимовив крис, i Придаток його жваво пiдвiвся на ноги.

– І поговоримо, – закiнчив я з легкою iронiею. – Нi, не вестимемо Бесiду, а просто поговоримо. Тебе як звуть?

– Семар, – квапливо вiдповiв вiн, доки Чен вiшав мене на спецiальний гак у збройовому кутку, i менi довелося двiчi кивнути Семаровi, вказавши на гак поруч, перш нiж вiн мене зрозумiв.

Зрозумiв i завис бiля мене, зачепившись кiльцем у зубах змii з його рукiв’я.

– Семар, – ще раз назвався крис. – Малий крис Семар iз Малих кузнi глави роду Довгих палиць Гердана на прiзвисько Шпичастий Мовчун, i ще…

– Шпичастий Мовчун, кажеш, – лiниво протягнув я. – Що ж…

– Так, Вищий Дан Г’ене, воiстину так, – дзвякнув Семар. – А я…

– А ти – Хвилястий Базiка, – перебив його я. – Бач, розспiвався, як в Абу-Салiмiв на прийомi… Ти в кузнi хто? Ти – господар… або майже господар. А я – гiсть.

– А менi ваш випад страшенно подобаеться, – невлад брякнув крис Семар. – Косий. У кидку, аж вiд землi. Я на три турнiри поспiль iз кузнi вiдпрошувався. Гердан бурчав, але нiчого, вiдпускав… Дуже випад у вас чудовий. А востанне я й розгледiти майже не встиг. Завадили…

– Хто? – поцiкавився я.

– Та Вищий Гвенiль i завадив, – щиросердо пояснив Семар. – Дворучний, iз Лоулезьких еспадонiв, ви ж його знаете!.

Он воно що! Це, виходить, учора вiн мiй випад не до кiнця бачив – коли я тюбетейку до косяка прибивав… Нi. Не бачив вiн нiчого. Дверi вже пiсля тюбетейки зовнi вiдчинили… Не пощастило тобi, невдатливий Малий крисе Семаре!.. Якщо, звiсно, в щiлину не пiдглядав.