Шлях меча

Пальцi Придатка Чена побарабанили по знову ж таки невидимiй полицi й зiмкнулися, утворюючи розiрване кiльце – немовби в них опинилася круглобока фiлiжанка.

…Босi ноги Придатка Но-дачi нетерпляче переступили на мiсцi, пiдминаючи хрустку траву, але сам Но-дачi не змiнив своеi позицii.

Я опустився до землi в геть розслабленiй позицii, мало не впираючись вiстрям у камiнчик, який казна-чому тут опинився.

…І Но-дачi, не витримавши, ударив.

Вiн ударив прудко, наче кобра, що нападае, вiн був упевнений в успiховi i, демонструючи найвищу для дворучника Майстернiсть Контролю, зупинився точнiсiнько впритул до голови Придатка Чена, який усе ще смiявся.

Вiрнiше, впритул до того мiсця, де щойно була голова Придатка Чена. Бо Придаток Чен одночасно з ударом пiднiс безтiлесну фiлiжанку до губ i вiдхилився назад, вливаючи в себе ii вмiст. Так, що голова його вiдсунулася якраз на чверть довжини клинка Но-дачi, i цього цiлком вистачило.

У той же час Придаток Чен нiяково махнув правою рукою, утримуючи рiвновагу – а в цiй правiй руцi зовсiм випадково був я.

У Бесiдах Звитяжцiв, особливо у турнiрному фiналi, суддi не потрiбнi. Тому Но-дачi зрозумiв усе, що повинен був зрозумiти. Зрозумiв – i вдарив на всю довжину клинка, скорочуючи дистанцiю до безвихiдноi й тримаючись i далi на рiвнi голови мого Придатка. І менi навiть здалося, що цього разу Но-дачi мiг би й не встигнути зупинитися – хоча, звичайно, таке могло лише приверзтися.

Та вмiст невидимоi фiлiжанки вдарив у голову Придатка Чена швидше, нiж розсерджений невдачею дворучний меч.

І Придаток Чен упав на колiна. П’янi Придатки погано тримаються на ногах – ото вiн i не втримався. А я недбало полоскотав живiт Придатка Но-дачi i втомлено лiг на плече Придатка Чена.

Здивований Но-дачi повiв свого Придатка назад, намагаючись розiбратися в тому, що вiдбуваеться, але Придаток Чен хрипло закричав, протестуючи – i кинувся вслiд, збираючись продовжити.

Знову вдарила з неба в землю слабко вигнута блискавка Но-дачi – i знову марно.

Придаток Чен не зумiв довести перекид до кiнця, незграбно завалившись на землю ще в серединi перекату, i Но-дачi встромився в землю на пiвклинка лiвiше.

Я по дорозi зачепив босу п’яту Придатка Но-дачi – i раптом зупинився, вражений несподiваним здогадом.

Но-дачi встромився в землю.