Шлях меча

Молодець вiн виявився! Гвенiль iз першого разу посоромився, обережно вдарив, а цей iз Придаткового плеча й полоснув навскоси, без замаху! Прийняв я його на пiвдоторку – ще подумав, що Гвен важчий буде – а там iз-пiд нього вивернувся, Придатка Чена вправо повiв i в дугу зiгнувся.

Вiн ледь в землю не зарився, цей Но-дачi. Щоправда, «ледь» не рахуеться, особливо якщо вiн вiд землi впоперек Придатка мого пiшов, на всю довжину, та ще й на рiвнi живота! Небезпечно, така штукенцiя не завжди вчасно зупинитися може, дарма, що вiн легший вiд Гвенiля…

То я й вирiшив iз ним не бавитися.

Упав мiй Чен, отак ось i впав, горiлиць – а гiсть над нами пронiсся, лише вiтерцем хльоснуло. Придаток його з ноги на ногу перестрибнув, перечепився й поруч iз нами рачки опинився.

А як йому на ногах утриматися, якщо в нього сандалii на дерев’янiй колодцi й на двох ремiнцях, а я тi ремiнцi на лiвiй сандалii, поки Придаток Чен на землi розкинувся, навпiл розрiзав?!

Гвенiль тiшиться – вiн такi жарти дужче, нiж Бесiди, любить – на трибунах вереск зi скреготом уперемiш, а Придаток гостя вже на п’ятах сидить, i сам гiсть у нього на колiнах лежить.

Мовчить. Лише смикаеться злегка. І паща котяча, яка в нього на голiвцi рукiв’я, невесело так скалиться…

– То що, – запитую, – зрозумiв?

– Зрозумiв, – вiдповiдае. – Дякую, Вищий Дан Г’ене, за науку.

Двiчi молодець! Гвенiль – той, пригадую, до вечора лаявся, заки вгомонився.

– Ще хочеш? – питаю.

– Обов’язково.

– Отож, – кажу, – переможеш Гвенiля в рубцi, тодi й повторимо.

І повiв Придатка Чена до iнших майданчикiв.

2

Менi треба було хоч трохи розслабитися. Осмикування самовпевненого Но-дачi забрало бiльше сил i енергii, нiж могло здатися на перший погляд. Тому я пустив Придатка Чена безцiльно бродити мiж турнiрними майданчиками, зупиняючись тут чи там, а сам спробував натрохи забути про майбутню фiнальну Бесiду – iз Гвенiлем чи Но-дачi.

Перший уже непогано знав моi звичнi виверти – принаймнi, деякi з них – а другий пiсля жарту буде напоготовi, отож…

Усе, забули! Гуляемо…

Бiля пiвденних майданчикiв, де змагалися древковi Звитяжцi, я затримуватися не став.

Вовча Мiтла до турнiру не повернулась, а iншi Довгi – крiм, мабуть, Мiсячного Квана, але його я вже бачив – мене цiкавили мало.

Був третiй день турнiру. Першi три днi завжди проходять пiд девiзом «Подiбнi з подiбними». Чи бодай iз бiльш-менш подiбними.