Шлях меча

І вже iншим тоном: – Розкажи, Єдинороже… будь ласка.

І я заговорив.

– Нiхто достеменно не знае, як народжуеться Тьмяний клинок, або як народжений Звитяжцем стае Тьмяним. Дехто каже, що коли ламаеться й гине Звитяжець, його перековують у таемних кузнях i гартують у кровi дикого звiра, домашнього звiра й у кровi Придатка, який не досяг повнолiття. І тодi вiдроджуеться Звитяжець, але дикою стае вдача його, а клинок – тьмяний i гарячий. А ще кажуть, що Звитяжець, який спожив Придатковоi плотi – свiдомо чи з недомислу – тьмянiе протягом пiвроку, але якщо вiзьме вiн участь у п’яти чесних Бесiдах i двох турнiрах iз сильнiшими вiд себе, то знову заблищить i вiдвикне вiд смаку забороненого.

Рiзне кажуть i про рiзне мовчать… Чув я, що навiть новонароджений Звитяжець iще пiд час загартування потьмянiти може, якщо в сумiш глини, рiчкового пiску й вугiльного пилу пiдмiшати попiл вiд спаленого Придатка, який, до того ж, умер не своею смертю…

Я зупинився i якийсь час мовчав, дивлячись у вогонь.

Поодинокi язички полум’я вистрiлювали вгору гарячими жадiбними клинками…

– Нiчого я не знаю про Тьмяних, – глухо пробряжчав я. – Нiчого. Я ж iз Мейланя зовсiм молодий поiхав… а молодi – вони старих-дурних слухати не люблять. Так i я – слухався, а не слухав.

– Як це нiчого?! – обурився Махайра. – А це?..

Вiд хвилювання вiн став трохи недорiкуватий.

– Єдинорiг мае рацiю, – вiдгукнувся зi стiни Шешез. – Це не знання. У це можна лише вiрити. Або не вiрити.

Гвенiль злегка ворухнувся, зрiзавши жмут хутра з барсовоi шкiри, на якiй лежав, i знову завмер.

– Не вiрю, – холодно проказав вiн. – Дурницi! Тьмянi, теплi… Жоден Звитяжець не буде навмисне псувати Придаткiв! Не чув про таке й зараз теж не хочу слухати!..

– Але ж псували, – коротко брязнув Шешез Абу-Салiм. – У Хаффi псували, i в Дурбанi псували… І в Кабiрi. То ж бо – вiрю.

– А я не знаю, – чесно сказав Махайра. – Не знаю, i все тут. А ти, Єдинороже?

– Я не вiрю, – вiдповiв я i, пiсля довгоi паузи, закiнчив.

 – Я певен.

3

– …Шешезе Абу-Салiме фарр-ла-Кабiре… – Махайра немов пробував на вигин мiцнiсть цього iменi. – А чому ваша величнiсть прийшли за порадою саме до нас трьох? Чи все ж лише…

По моему, Кресс i мене хотiв спершу назвати повним iм’ям. Але нi, напускна церемоннiсть злетiла з нього, i Жнець просто закiнчив:

– Чи все ж лише до Єдинорога?

Шешез вiдповiв не одразу.