Пасербки восьмої заповіді

– Так-так, я пам’ятаю, – не дуже тямлячи, що з ним дiеться, вичавив iз себе Джош i рушив до дверей.

Бiля порога вiн на мить затримався, востанне глянув на струнку дiвочу постать у легкому, як повiтря, пеньюарi, котра наче плила в потоках мiсячного сяйва – i слова самi злетiли з його губ.

– Я… зможу побачити вас iще колись?

– Можливо, – лукаво посмiхнулася Марта, адже вона зовсiм легенько доторкнулась до Джоша, iнакше б той назавтра взагалi не згадав би про свое парi з Грижею. – Тiльки ж не приходьте так, як оце зараз – iншим разом вам може не так поталанити.

Джош лише кивнув у вiдповiдь i ступнув у коридор.

6

…Цiлий день Джозеф приходив до тями й насилу згадав, де i з ким вiн мае сьогоднi зустрiтися. Коли прийшов до винарнi, Грижа з цеховими старшинами вже чекав на нього.

– Щось ти без мiшка, приятелю, – весело реготнув Арчибальд, побачивши Мовчуна. – Бачу, язик у тебе гострiший за все iнше! Пiд стiл просто зараз лiзтимеш, чи як?

– Тобi, Грижо, не багатiiв чистити, а в судi служити, – посмiхнувся Джош i сiв на залишене для нього мiсце навпроти Грижi.

– Ач, як виспiвуе! Чи справдi розжився чимось?

– Та так, дрiбничка, – мляво махнув рукою Джозеф i вiдкрив дорожню сумку, що висiла в нього на боцi. – Там ще було, тiльки я важкого тягати не люблю. А в тебе що, Грижо?

Ваза з червоного золота й гаман з голову дитини, що стиха дзенькнув монетами, опинилися на столi одночасно. Якийсь мент Грижа iз Джошем мовчки порiвнювали вкрадене; решта затаiла подих.

– Непогано, – оцiнив Джош, iз професiйною спритнiстю вивуджуючи з купи монет великий рубiн. – Мiсяць гуляти можна.

– А ти хлопець теж не промах, – визнав Грижа, шанобливо погладжуючи бокасту вазу. – Не думав, не думав… По-моему, одне одного варте.

Можливо, ваза коштувала бiльше, нiж видобуток Грижi, але в Джозефа був чудовий настрiй, i вiн не хотiв сперечатися.

– То що, нiчия?

– Мабуть, що так! – Арчибальд Шварц, уславлений домушник, першим подав Джозефовi руку.

– А тепер – усiх пригощаю! – гукнув вiн, коли вiдгули привiтання приятелiв, i iх iз Джошем перестали обiймати та ляскати по спинах.

– МИ пригощаемо! – пiдняв догори палець Джош.

Грижа схвально кивнув.

* * *

Займався свiтанок, коли Джозеф непевною ходою повертався до себе.