Пасербки восьмої заповіді

З княжичем – то так собi, розвага була, як тобi в сiльського дурня яблуко з воза взяти… та постривай же! Бiс iз тобою, Джоше…

– На останнiх словах Марта поквапно затулила рота, нашвидку озирнулася навсiбiч i, вiдпустивши собаку, пiшла до гурту й конокрада.

Джош нечутно ступав слiдом.

– За що хлопця губите, добрi люди? – запитала Марта й пiдступила до пораненого.

– Коня взяв, падлюка! – одказав владним голосом той, в якому вiдразу можна було впiзнати сiльського вiйта. – Я вже думав – усе, пропав жеребець, вiдведуть у Сiлезiю чи за Дунай i пиши пропало… А бач, не встигли вiдвести, плем’я египетське!

– Не пiдходь! – безнадiйно скрикнуло циганча.

Марта простягнула руку й легко доторкнулася до передплiччя пораненого, трохи вище нашвидкуруч замотаного ганчiркою порiзу. Чоловiк стрепенувся, хоча порiз був дрiб’язковий, i навiть якби Марта зачепила його – болю особливого не завдала б, потiм часто заклiпав, немов йому в око потрапила смiтинка, потрусив патлатою головою i здивовано вирячився на своiх супутникiв.

– Агов, мужики! – гукнув вiн. – Стривайте! А за що ми цигана цього карати зiбралися?!

Найближчий власник сокири – кремезний похмурий бородань – повернувся й виразно постукав себе обухом по лобi. Правда, лоб у нього навiть на перший погляд був такий, що можна було стукнути й сильнiше – якщо сокири не шкода.

– З глузду з’iхав, Саблику?! Вiн же коня в тебе взяв!

– Невже?!

– Ну так! Твого гнiдого! Та ти що, ослiп – он же твiй жеребець стоiть!

– Це не мiй жеребець! – упевнено мовив поранений Саблик.

– Не твiй?

– Не мiй. У мене зроду гнiдих не водилося.

– Та ти ж сам кричав, коли ми до Джерела пiд’iхали: тримайте, браття, конокрада чортового, вражу силу! От я й примiтив – начебто знайомий гнiдий пiд циганом гарцюе! Ще зрадiв – бачу, спiшився кучерявий, коня напувае, а то пiшов би верхiв’ям!..

– Не мiй кiнь, – Саблик вiдвернувся й знову взявся перев’язувати постраждалу руку, спритно допомагаючи здоровiй руцi зубами.

– Тодi за що ми до цигана сiкаемося?!

– Не знаю. Може, вiн у твое цебро плюнув.

Бородань засунув сокиру за пояс i перевальцем пiдiйшов до Саблика. Постояв, дивлячись на нього з явним бажанням дати тому у вухо, потiм гучно висякався Сабликовi пiд ноги й рушив до колодязя.

Іншi, знизуючи плечима, потягнулися за ним.

Марта провела iх утомленим поглядом i повернулася до циганчати.