Обитель героїв

– Вам пакет iз канцелярii Приказу, ваша свiтлосте!

– Давай сюди, – барон ступив до лiктора, заздалегiдь знаючи, що криеться в принесеному пакетi. Раптово пам'ять оговталася вiд сплячки, горобчик повернувся, спритно заходився клювати крихту за крихтою. – Прокляття! Теофiль Стомачек, вiн же Гвоздило, вiн же Мiхаль Ловчик з Бадандена! Згадав!

Лiктор, запобiгливо посмiхаючись, кивав обер-квiзитору.

Мовляв, згадали, згадали, а кричите чого?

А Конрад не мiг позбутися вiдчуття, що за рогом, куди потягли Гвоздила, ховаеться трирука тiнь – i крутить, регочучи, цiлих шiсть дуль.

Повернувшись до зали, вiн схопив келих рому, завчасно принесений хазяiном. Залпом випив мiцний «Претiозо», що вiддавав ванiллю; упавши в крiсло, спробував розслабитися. На щастя барона, увагу товариства утримував Кош Малой: здоровань вихвалявся своею видатною роллю в затриманнi зловмисника. Виламанi дверi покоiв у його викладi перетворилися на ворота ворожоi фортецi, а стряпчий Фернан Терц, котрий першим почув пiдозрiлий шерех, – на сурмача, що пiдняв сонний гарнiзон на битву.

Граф захоплювався, баба Вертенна саркастично гмикала, мiстрис Форзац мовчала.

– А я!.. Флакон пiд пахву i гайда воювати! – всоте почав Копi, але спохопився. – Свiтлосте! Слухай, свiтлосте! Я знайшов! Знайшов!

Сяючи з гордостi, вiн поставив на столик флакон з перламутровою рiдиною.

– Ось! Неродуха!

Ввiчливий граф удав, нiби нiчого не помiтив. Карга хрипко розреготалася. На кам'янiй фiзiономii панi з'явився слабкий глузливий iнтерес.

– Бачу, – зiтхнув Конрад. – Ну то й що?

– А те! Якого лисого сестричцi цю капость тягати?

– Панi Вертенна або ви, мiстрис… Чи не будете ви такi люб'язнi пояснити пановi Малому, навiщо повнолiтнi гуртiвницi тягають iз собою певне зiлля?

– Ну, ти, свiтлосте, зовсiм мене за щеня тримаеш! – образився Кош. – Знаю, либонь, як баби черево труять, не маленький! Ти менi iнше скажи: Агнешцi навiщо всяка гидота здалася?!

«Хтива, але без наслiдкiв», – згадав барон характеристику гуртiвника Енца Кульгавого.

– Я не хотiв би обговорювати чесноти вашоi родини, добродiю.. Особливо в присутностi дам. Але гадаю, ваша сестра, ведучи досить вiльний спосiб життя, у такий спосiб… Ви мене розумiете?

– Не-а, свiтлосте. Не розумiю. Агнешка з гомолюпусiв, у неi тiчка. Раз на рiк, узимку. Тече й тхне до двох тижнiв, – здоровань нiтрохи не бентежився, викладаючи пiкантнi подробицi, наче йшлося про будову простенькоi iграшки.