Обитель героїв

Стулки вхiдних дверей: права пофарбована свинцевим бiлилом, лiва – казенною тушшю, що йде на звiти й рапорти. Лiва частина будинку, вiд вiконець цокольного поверху до черепицi на даху – кольору розплавленоi, киплячоi смоли; права, вiд входу в льох-льодовик, де зберiгаеться iстiвне, до комина – снiгова цiлина, незаймана, не порушена навiть пташиними слiдами. І лiплення на стiнах: голуби, горностаi, агнцi, единороги й зебри-альбiноси мiгрували на схiд, зате захiд мiцно окупували аспiди, ворони, зембiйськi пантери й чупакабри, що ссуть кров з домашньоi птицi.

Крилося в цiй двобарвностi щось неприемне, викликаючи вiдразу.

Конрад спробував згадати плiтки чи чутки, пов'язанi з «Притулком героiв», i врештi-решт залишився нi з чим: пам'ять вiдмовляла. Якась дурня, iгри золотоi великосвiтськоi молодi… нi, не iгри, а справляння рiдкiсного обряду, цiкавого тiльки вузькому колу втаемничених… Прокляття! Гаразд, згадаемо. Або подамо запит до архiву Приказу, там знайдеться будь-яка iнформацiя – про останнiй приступ мiгренi у Вiчного Мандрiвця, про мiсячну затримку в Нижньоi Мами…

– Здравiя желаем, пане обер-квiзиторе!

Ага, примiтили.

У кого тут око найзiркiше? – ну звiсно, в прибитого каштаном. Поспiшае назустрiч, квапиться, спотикаеться вiд запопадливостi. Он сокирка мало не випала з-за пояса. Даремно, звичайно: працiвники Всевидющого Приказу будь-яких чинiв i звань повиннi бути статечними й вселяти повагу, нехай i в присутностi безпосереднього начальства.

Спiшившись, барон кинув повiд лiкторовi, що пiдбiг, кивком вiдповiв на вiтання й рушив до готелю.

Позаду цокали копита коня й тупотiли чоботи здорованя. Сам лiктор мовчав, очiкуючи запитань. Напевно, знав барона в обличчя й пам'ятав, що той не любить базiк.

А ще Конрад фон Шмуц не любив людей, вищих за нього. На жаль, таких виходила безсумнiвна, огидна бiльшiсть. Тому обер-квiзитор носив взуття на високих пiдборах i часто пiддавався мiзантропii.

– Що сталося? – не обертаючись, поцiкавився барон.

– Насмiлюся доповiсти, ваша свiтлосте, побоiще.

Бойовисько з ускладнюючими обставинами.

– Коли?

– За всiма ознаками, опiвночi. Шестеро постояльцiв згинуло. У Бiлiй залi розгром. З боку Четвертого тупика – слiди збройного опору.

– Опору? Кого й кому?

– Не могу знать! Думаю, постояльцiв цим… лиходiям, що побажали залишитися невiдомими!

– Тiла загиблих? Пораненi?

– Вiдсутнi, ваша свiтлосте! Або вивезенi, або того… магiчним шляхом!

– Сусiдiв опитали?

– Тут сусiдiв – кiт наплакав.