Обитель героїв

 – Правда ж, Фелiксе Шахрай на прiзвисько Гнилий В'юн? Ти бiльше не бажаеш? Чи я помилився?

У здоровому оцi крисюка спалахнув забобонний жах. Мерзотник замахав руками, задкуючи вiд жахливого, всюдисущого обер-квiзитора, вереснув недорiзаним поросям i – тiльки п'яти блиснули. Дочекавшись, поки крисюка й слiд прохолоне, барон кинув у капелюх артистiв цiлий бiнар. Нахилятися й акуратно класти не став, зате перевищив гонорар чоловiка в куртцi вдвiчi.

– Ваш метод пречудовий, пане. Приймiть мое захоплення. Дозвольте вiдрекомендуватися: барон фон Шмуц, обер-квiзитор Всевидющого Приказу.

Захисник жонглерiв поклонився у вiдповiдь:

– Андреа Мускулюс, магiстр Високоi Науки. Дiйсний член лейб-малефiцiуму, до ваших послуг.

Вiн нагнувся i провiв долонею по брукiвцi. «Бере слiд! – здогадався барон. – Магiстр, значить… З дисертатом…» Не треба було пояснювати, чий слiд бере пан малефiк i навiщо. Коли Андреа Мускулюс легенько подув собi на долоню, а потiм примружився вслiд подуву, барон раптом пожалiв нещасного крисюка.

Сьогоднi Фелiксовi Шахраю не поталанило значно бiльше, нiж учора.

* * *

«Обитель героiв» зустрiв обер-квiзитора бадьорим стукотом молоткiв, вереском пилки-лобзалки та веселою лайкою майстрiв. Какофонiя долинала з Бiлоi камiнноi зали, де ремонт лiквiдував пам'ять про нiчне побоiще. Барон рушив у прямо протилежному напрямi, на Чорну половину, прагнучи тишi.

Вiн вирiшив заглянути в Чорну залу, де ще не був.

Якби не сонце, грайливе сонце полудня, що било у вiкна, iнтер'ер Чорноi зали нагадував би оздоблення розкiшного катафалка-велетня.

А так, завдяки легковожним зайчикам, що витанцьовували джигу на смоляних стiнах i аспiднiй стелi, катафалк виглядав безглуздо. Немов у його утробi зiбралися справляти свято.

Не бадьорi покiйнички, а цiлком живi люди.

Граф Ле Бреттен власною незграбною персоною. Одноока карга Аглая Вертенна. Незнайома панi, однолiтка барона, яскрава брюнетка у вишуканiй сукнi з накидкою. «Гiацин-вiолет, анхуеський крiй, облямування фалбалою», – вiдзначив Конрад.

Сам вiн вiддавав перевагу стоячим комiрцям з мережив i складчастим вертугаденам, але був людиною широких поглядiв i приймав нововведення. У всьому приемна панi, що й казати. Бiля нiг хазяйки спав лобатий пес невiдомоi породи. А ще в залi, звiсно, був присутнiй Фернан Терц. Коли барон побачив стряпчого, йому палко захотiлося вигукнути: «О, даруйте, помилився дверима!» – i пошвидше ретируватися.

Але було запiзно.