Обитель героїв

Вихiд безглуздоi гри для натхненноi молодi за межi вiдведеноi для iгор територii.

– Що я вам казав, добродii! – Едвард засяяв, хоч це погано поеднувалося зi звiсткою про загибель шiстьох людей. Такi змiни настрою також були властивi його величностi: виграш партii

в «декольте» мiг вiдволiкти владику вiд заколоту гарнiзону в Андорренi. – Єдина версiя, що претендуе на правдоподiбнiсть! Дякую вам, бароне!

– Немае за що, ваша величносте. Абсолютно нема за що.

– Що ви маете на увазi?

– Коннi сказав, – прокуратор Цимбал запалив сандалову паличку i з насолодою вдихнув ароматний дим, – що в нього була версiя.

Виходить, вiднедавна з'явилася iнша. Або виникли обставини, що не вписуються в першу версiю. Я вiрно тебе зрозумiв, Коннi?

– Так.

– Що за обставини?

– Заселення в готель «обитель героiв» двох нових постояльцiв.

– Перший – це ти, Коннi, – з розумiнням примружився Цимбал. – Дуже, дуже розумне рiшення. І оригiнальне. Нам i справдi небажано закривати готель, привертаючи зайву увагу.

А так наш спiвробiтник у приватному порядку…

– Ти помиляешся, Вiль. Я говорив не про себе.

– Про кого ж?

– У готель заселилися Ернест Рiвердейл i Аглая Вертенна. Дiд квестора Джеймса Рiвердейла i бабуся квестора Лайзи Вертенни. У поеднаннi з поселенням такого собi Конрада фон Шмуца, дядька квестора Германа…

Нiхто не встиг помiтити, як капiтан Штернблад вивернувся з-пiд пальцiв масажиста i спершу сiв, а потiм устав i ступив до столика барона. Сам масажист секунду-другу розминав порожнечу, пiсля чого очманiло витрiщився на тапчан, де тепер нiхто не лежав.

Крихiтнi, майже дитячi стопи капiтана були в мильнiй пiнi, що нiтрохи не заважало Штернбладу рухатися по слизьких кахлях пiдлоги.

– Ти мене дивуеш, Занудо, – старий приятель по службi в полку кавалергардiв, шибайголiв i викрадачiв дiвочоi честi, капiтан мiг дозволити собi такий зворот i поза прокураторськими термами. – Довiдавшись про лихо, що спiткало молодь, старшi родичi цiлком природно поспiшають до столицi…

– Звичайно, Рудольфе.

Просто дивно поспiшають. Довiдавшись про лихо, що спiткало онука, – до речi, скажи менi: яким чином довiдавшись? – Ернест Рiвердейл менше нiж за добу встигае дiстатися до Реттii вiд кордону Бiрнамського лiсу. Ясна рiч, дрiбниця. Рукою подати. Тиждень скакати на змiнних конях – а тут за вiсiмнадцять годин. Я вже не кажу про бабу, котра «цiлком природно» ледве ходить…

– Цiкаво, – очицi Штернблада зблиснули.