Обитель героїв

Не кваплячись, згорнув плащ iз каптуром; поверх склав камзол, слiдкуючи, щоб не пом'ялися розрiзнi, iз застiбками, рукави. Купку прикрасили пояс, формений трикутний капелюх i перука. Вiдразу стало прохолодно. Правда, спину зiгрiвав погляд корнета, що палав люттю. Сам Лефевр, нiтрохи не дбаючи про збереження майна, накидав одяг неохайною купою. Залишившись у батистовiй сорочцi з мереживним комiром, вiн картинно розминав плечi, змахуючи то правою рукою, то лiвою.

Прапорщики аплодували.

Схоже, корнет був улюбленцем полковоi молодi.

– Довго менi чекати, добродiю?

– Ідiот, – констатувала шабля, яку барон саме витяг з пiхов. – Ще й нетерплячий. Коннi, знеслав дурня, i ходiмо звiдси. В арсеналi вечiрка, ми iз Брюнхiльдою не хочемо спiзнюватися.

Обличчя корнета торкнулася задума. Вiн зробив глибокий випад, продемонструвавши, що й розтруби халяв чобiт теж обшитi в нього мереживом, потiм випростався й обережно взяв у руки другу шаблю.

Потримав.

Потягнув клинок назовнi.

– Давай, давай, – пiдбадьорила Лефевра шабля, блиснувши муаровим вiзерунком.

 – Чи не пам'ятаеш, за який кiнець мене тримають?

Оплески прапорщикiв виродилися в обережне поплескування. Здавалося, у панiв офiцерiв змерзли долонi. От, мовляв, грiемося, як умiемо.

– Дивiться, юначе… Щоб потiм не казали, що я вас не попередив. Сподiваюся, ви пам'ятаете, чим караються тiлеснi ушкодження, завданi спiвробiтниковi Всевидющого Приказу? Нам навiть руки на себе накласти не можна – з того свiту повернуть i покарають з усiею суворiстю закону…

Рiзко змахнувши шаблею, барон навскоси рубонув себе по передплiччю.

Корнет сiпнувся, хотiв був скрикнути, але захлинувся й закашлявся. Замiсть рани, кровi та iнших жахiв пролунав безглуздий, кумедний звук. «Ляп!» або «хлюп!..», щось схоже на це.

– Неабияк ляпнуто, – хихикнула корнетова шабля-торохтiлка. – Кримхiльдо, зiзнайся: тобi сподобалося?

Кримхiльда вiдмовчувалася. Зате здригнувся на травi стилос, пiдповз до таблетона, торкнувся воску вiстрям i завмер, чекаючи наказу.

Прапорщики, як по командi, перестали ляскати, боязко косуючи на балакучi шаблi та бадьорий стилос. Мабуть, новоспеченi офiцери пожалкували через необачне рiшення бути секундантами.

– Ось таким чином, – пiдсумував барон, стаючи в позицiю. – Не турбуйтеся, ваша честь одержить повне й остаточне задоволення. Без побоювань бути покараним з боку влади. Почнемо?

– Почнемо! – сiпнувся корнет, втрачаючи залишки холоднокровностi.