Де батько твій, Адаме?

Улюблений жарт сiм’i – цитата зi стародавнього кулiнарного талмуда: «Для салатiв „Олiв’е“ або „Парiз’ен“ вiзьмiть дичину (рябчика, фазана, тетерука, курiпку), маслини „Зiзi Кокот“, раковi шийки…» Рябчикiв з фазанами довелося замiнити «Докторською», маслини – солоним огiрком, а раковi шийки – зеленим горошком, але пристойний таз спорожнiв майже вiдразу. Губи залиснiли вiд майонезу, черевця приемно вiдстовбурчилися. Услiд, уторованою дорiжкою, пiшов любий друг вiнегрет. А на кухнi, в духовцi, чекаючи трiумфального виходу, тужив гаряченький пирiг – «Купа мала», фiрмовий рецепт Вандиноi мами.

Кирило нишком зажував шматочок, спровокувавши сiмейний скандал, але гостi вже стояли на порозi, i Ванда змiнила гнiв на ласку. Зате тепер можна не ковтати слинку в передчуттi.

Молодий чоловiк сито гикнув: не розрахувавши сил, встиг об’iстися олiв’е.

До речi, в заначцi е ще пiвкаструлi…

Гуляли дворiччя весiлля. «Ситцеве» або «лляне» – Кирило завжди плутався в назвах.

Пам’ятав лише, що «золоте» явно на схилi вiку. Зiбралися старi друзi (хоча – якi там «старi»?! – всi вчорашнi дипломники…), вiддаючи належне останньому «школярському» гулянню. Нехитрi закуски, кислий «Рислiнг», жарти, смiх, пiснi пiд гiтару… Втiм, гiтара поки нудьгувала в чохлi, зате Мiшель, який зазвичай кривив губи вiд одного вигляду «сухаря», встиг вiдкоркувати принесену контрабандою пляшку «Пшеничноi».

– Ех, нажлукчусь! – радiсно потер руки Едик, наповнюючи келих мiнералкою.

Хитрий Едик спиртного не пив. Взагалi. Навiть пиво. Зате на скронi у нього прилiпився «патник», який дозволяв насолоджуватися загальною ейфорiею i потихеньку п’янiти, абсолютно не боячись ранкового бодуна.

– Халявщик! – сказав Мiшель, розливаючи горiлку.

– Навпаки! Благодiйник! Вам же бiльше залишиться, алкашi!

– Упирятко ти, Едю! Нассешся нашоi крiвцi, i спатоньки…

Такий обмiн шпильками давно став своерiдним ритуалом. Мiшель з Едиком були, що називаеться, на ножах з першого курсу, i ретельно приховували цей факт.

З боку подивишся: жартики-пiдколювання нерозлучних друзiв. Велет-Портос поряд з витонченим Арамiсом. Ще раз подивишся. Ще… І одного разу зрозумiеш: кiлькiсть неприемно перейшла в якiсть. Над кожним жартом висить темна хмарка, i краще махнути рукою. Не звертати уваги. Це посилилося, коли Едик – першим з компанii! – розщедрився на «патник». Тодi i слiвця такого не було: «патник».