Де батько твій, Адаме?

Таемниця за сiмома печатками: чому я вирiшив вести записи вiд третьоi особи? Гра розуму? Або страх виявитися голим «Я» перед натовпом? Хоча про натовп думалося лише потай… Але хотiлося. Ах, як хотiлося: ви бачите! це вiн! автор, той самий… Знав би, у що виллеться, – зовсiм не починав би. Зате тепер менi подаровано можливiсть закiнчити. Сiрники i маленьке багаттячко. Що горить, принце?

Слова, слова, слова.

Уявляю обличчя спiвробiтникiв клятого «Емпакома», коли вони зрозумiли, що доля, повернувшись до них дупою, раптом нахилилася, задерла подiл i сказала: «Гаразд, хлопцi! Хрiн з вами.

Користуйтеся…» Вже пiзнiше набiгла купа мала академiкiв – пояснили, пiдтвердили, зробили розумний вигляд. А спочатку хрещений батько ментал-комунiкацii почувався, м’яко кажучи, поганенько. Примусити прогрес стрибнути вище голови – i побачити, що твiй винахiд здатний лише плодити психiв. Швейцарець Бауер, голова проекту, запив. Подекуди почалися мiтинги протесту: млявi, бiльше для реклами мiтингерiв, нiж вiд реального обурення. За пiвроку про невдачу взагалi забули. Преса перекинулася на придушення бунту в Катманду, телебачення смакувало бурхливi розлучення зiрок. І раптом, як грiм серед ясного неба: еврика!

Спершу не повiрили.

Але коли тверезий, як скельце, Бауер у присутностi свого заклятого друга Казаряна явив «мiсту i свiту» колишнiх шизофренiкiв, нiбито потерпiлих вiд експериментiв… Журналiсти стали полювати на кожного з вiдставникiв-реципiентiв, як зголоднiлий кроманьйонець – на жирного мамонта.

Або за ким вiн там полював, той кроманьйонець, коли жерти хотiв. Виявилось, у довбешцi в братiв-сапiенсiв е така маленька штучка… Честь вiдкриття «штучки» належала бунтiвному професору Казаряну. З ревного спiвробiтника «Емпакома» ставши лютим захисником пригноблюваних реципiентiв, «Горець» всi сили кинув на те, щоб зганьбити колишнiх побратимiв, i на пошук методiв лiкування потерпiлих. А сили у Вачагана Арсеновича виявились неабиякi; знайшовся й глузд зрозумiти врештi-решт, що з боротьбою час зав’язувати. Спостереження й реабiлiтацiйнi процедури засвiдчили: вихiд поруч. Головне – не заважати. Так, справдi: мозок не здатний впоратися з прийомом чужоi iнформацii, обтяженоi образним i емоцiйним фоном. Напочатку не здатний. Як дитина надiрветься, пiдiймаючи мамцю – але дитя росте, бiгае пiдтюпцем, «качае залiзо», i незабаром вже тягае батька по квартирi за милi вiники! І псевдо-шизофренiя, розшарування особи – захисна реакцiя.