Де батько твій, Адаме?

Попрацював на совiсть: стирчав на молодiжних дискотеках, де тiнейджери з «патниками» за вухами, у вухах, у волоссi, на потилицi шаленiли вiд щастя, зарядившись вiд тусовки «драйвом»; на стадiонах, коли половина трибун iз захопленим ревом схоплювалася в единому поривi, тiльки-но центр-форвард «Металiста» засаджував м’яч «у дев’ятку». Спiлкувався iз закоханими, з молодятами, з лiкарями-психiатрами й невропатологами; втерся у довiру до молодика – наркомана-початкiвця, з’ясувавши з перших рук: «ловити кайф» стало куди простiше, дешевше й безпечнiше.

Збираеться компанiя любителiв забити косяк або нюхнути, беруть одну дозу на всiх, чiпляють «патники», сiдають у коло… Один «довбеться», а кайф ловлять усi. Хай опосередкований, фiльтрований, на «голих емоцiях», але все-таки… З жорсткою наркотою такi жарти не проходили, але з травичкою i навiть з морфiем – цiлком. Ейфорiя транслювалася запросто. Мiж iншим, лiкували наркоманiв за дуже схожою методикою. «Пушери», ясна рiч, були не в захватi: попит на легку отруту неухильно падав. Ходили чутки, що готуеться законопроект про легалiзацiю слабких наркотикiв з продажем iх в аптеках по «групових заявках».

Стаття вийшла на славу. У номер пройшла з першого разу, майже без правок. А головред «Горизонтiв…» обiцяв, як виникне потреба, неодмiнно зв’язатися. Можна пишатися. У сейфа вийшло! Ще й трохи краще, нiж у колег з «патниками». Читав вiн подiбнi статейки в iнших виданнях – нiсенiтниця, писанина…

І зараз Кирило почув тему! Гостру, сильну, потенцiйну сенсацiю.

Крах проекту телепатичного зв’язку вiд «Емпакома», виступ керiвника дослiдницького центру з публiчним викриттям… Фарисей Савл, гонитель християн, на очах поважноi публiки линяе у ворожий табiр! Секс-бомбу з телика час гнати в шию: професор з доброi волi до них прийшов, тут лови момент, тисни по максимуму, а вона вимахуе розмовою, наче сука – хвостом… Стаття статтею, але видно ж: у людини душа болить! Чому не допомогти чисто по-людськи?!

– Вадиме, слухай… Вiн що, мае рацiю? Це справдi небезпечно?!

Ілонин кавалер здригнувся вiд несподiванки.

Передача наближалася до фiналу, ведуча клiпала вiями, загадково посмiхаючись Казаряну, i Вадим нарештi вiдiрвався вiд екрану.

– Мае. Я – його асистент. Надивився на цих добровольцiв… Камiкадзе, блiн. Очi горять, усмiшка по вуха – аякже, телепатiя! Думки, блiн, читати! Я! Перший! Без мила!.. А тепер?

– Що – тепер?

– Все тепер. Очi гудзиками, з рота слина капае. Собачки Павлова.