Час прокидатися.UA

– Вiдпустiть мене… Я… зрозумiв…

– Так? Що саме ти зрозумiв?

– Що трое на одного – це погано, – прохрипiв молодик.

– Зрозумiв? Який розумний хлопчик, – сказав незнайомець iз усмiшкою, але вже за секунду його обличчя стало жорстоким i голос задзвенiв сталлю:

– Якщо я вас, сволота, ще хоч раз застукаю – переб’ю як скажених собак. Або хоча б почую про гопникiв на цьому масивi… Я вас з-пiд землi дiстану. Тобi ясно?

– Так, я зрозумiв, – затряс головою хлопець, мов китайський болванчик.

– А тепер – усе з кишень – додолу. Й вали звiдси. І оце забери – вiн вказав дулом на iншого хлопця, який усе ще лишався непорушно лежати.

– Бери.

Я не вiдразу зрозумiв, що це вже сказано менi. І, приголомшений не менше вiд свого нещодавнього нападника, теж покiрно пiдняв те, що молодик викинув з кишень на асфальт – мобiльний та кiлька зiжмаканих купюр, пiдхопив свiй пакунок з iжею i рушив за чоловiком, який уже встиг сховати пiстолет i, нiби нiчого й не сталося, спокiйно йшов у напрямку будинкiв.

– Ти нормально почуваешся?

– Так. Вони тiльки кiлька разiв ударили. Але якби не ви…

– Аби ти бився з одним, я б не втрутився, – жорстко обiрвав мене незнайомець. – Але трое… Треба вчити пацанiв. А то збиваються в зграi, i думають, що iм усе дозволено.

Тим часом ми дiйшли до мого будинку, i я зупинився.

– Дякую. Вiзьмiть, – простягнув я йому «здобич», але той на неi навiть не глянув.

– То тобi моральна компенсацiя, – осмiхнувся вiн, i у свiтлi лiхтаря я побачив його обличчя. Звичайна «слов’янська» зовнiшнiсть, русяве волосся, свiтлi очi. Нестандартною була хiба що довжина волосся, зiбраного в акуратний «хвiст».

– Іще раз дякую, – я першим простягнув йому руку.

– Нема за що. Могорич колись виставиш, – усмiхнувся вiн уже бiльш приязно i теж подав руку.

Коротке рукостискання навалилося на мене градом незрозумiлих картин – бiг у темрявi, чиесь хрипке дихання, вiдблиски десь здалеку через темряву, i чоловiчий силует крiзь оптичний прицiл…

Я раптово струснув iз себе цю навалу, внутрiшньо сказавши тверде «нi» чужим спогадам, про якi я абсолютно нiчого не хотiв знати, i… Потiк припинився так само швидко, як i розпочався, не встиг незнайомець ще забрати руку.