Смугастий мов життя

Але найприемнiшим у цих поiздках було те, що Геника, гордiсть спортивноi громадськостi мiста, легко звiльняли вiд занять у школi й оцiнки ставили не за вiдповiдi бiля дошки, не за контрольнi, а швидше за спортивнi досягнення.

Тодi ще не знали кiношних Шварценеггерiв i Рембо – були живi хлопчиська з красивими бiцепсами, на яких задивлялися й однокласницi, й старшi дiвчата… Кому б таке голови не запаморочило?

Однак по приiздi в чуже мiсто, де хлопчакам належало прожити пiвтора-два мiсяцi, iх теж приводили в школу, але полегшувало таке горе-навчання ще й вiдчуття тимчасовостi.

Вони вчилися нiби не по-справжньому – ну що взяти з них, iз цих пустоголових спортсменiв? Нiкого не обходило, що Геник i не виявився б пустоголовим, якби вчителю не лiньки було спитати. Навчання хлопцевi завжди легко давалася, захотiв би – вiдмiнником був, тiльки навiщо?

Зате вiн навчився цiнувати ефект, який справляла на чужий клас юрба з п'яти-семи мiцних, мускулястих пiдлiткiв. Хлопчикiв домашнiх, яким був Геник рокiв iз п'ять тому, маминих доньок, у котрих вiд вигляду цих мускулiв очицi самi закочувалися, вiн вдостоював iронiчноi посмiшки, почувався велетнем серед юрби лiлiпутiв, пожинав плоди захопленого замилування, дiвочого обожнювання – життя посмiхалося найширшою своею посмiшкою.

Коли життя так широко посмiхаеться тобi, варто, мабуть, i замислитися: чи щира ця бiлозуба посмiшка?

Чи не криються в слiпучому блиску порцелянових зубок закривавленi iкла?

Хто вмiе замислюватися про це в своi золотi шiстнадцять?

Сутичка за мiсце пiд сонцем i за зграйку симпатичних самичок завжди була короткою i рiшучою, приносила тiльки задоволення.

Нiякого болю, один лише ривок з метою демонстрацii молодоi сили – i все, чого ти хочеш, належить тобi й тiльки тобi. Коли, в який iз цих п'янких моментiв торжества Геник втратив закладений предками iнстинкт, що нагадуе кожному з нас про потребу бути обережними, дбати про власнi скарби, не розмiнюючи iх на дрiб'язок, нашiптуе, що проти кожноi сили е ще бiльша? Навiщо тепер ворожити, та й чи е сенс?

Найбiльш дивним здаеться нинi те, що був вiн у тi незабутнi роки таким само «хлопчиком-мiзинчиком», як i 5–6 рокiв тому, так само вмiв поеднувати ще дитячий максималiзм, юнацьке пуританство з темним розгулом пристрастей, якi бушували в глибинi його власного незбагненного ества.

Геник тiльки зворушливо дружив iз дiвчатками в той час, як товаришi по секцii вже на повен голос вихвалялися сексуальними подвигами.