Смугастий мов життя

Чому з батьком, таким завжди «правильним», любили товаришувати тi, хто «сидiв», тi, кого iншi всi обходили стороною, Геник тодi не розумiв.

Батько нiколи не обминав «хазяйських» – так називали чоловiкiв iз тюремним минулим i, цiлком вiрогiдно, таким само найближчим майбутнiм. Вiн навпаки – нiби iх притягував. Коли мати намагалася дорiкнути небезпечними «пивними» знайомствами: «У тебе ж дiти!» – батько у вiдповiдь кидав рiзко: «Не суди!». На цьому розмова закiнчувалася. У родинi панував патрiархат.

Тому й у брата завелося стiльки друзiв серед «вiльновiдпущених». Завдяки цьому ореоловi якоiсь сили, вищоi за людський суд, що його створив над iхньою родиною батько, й Геник отримав свiй авторитет на вулицi нiби в готовому виглядi.

А в цьому чужому й нудному мiстечку, що його вiн дедалi бiльше ненавидiв, мусив стверджуватися – щоразу по-новому. Що далi Геник дорослiшав, то бiльше часу вiддавав вулицi, поки остаточно не «перебрався» туди жити. І з новим життям прийшло розумiння, що самих лише бiйцiвських навичок мало, щоби панувати в своему районi.

Геник дiзнався, де в мiстi е секцiя боротьби, й одного разу став на порозi сумовитого, колись бiлого та ошатного, а нинi обдертого, вкритого мокрими сiрими плямами храму на центральнiй площi. Храм цей стояв не в iхньому мiкрорайонi, а в так званому центрi, Геник бував там рiдко, тому нiколи не думав, що бажаний спортзал може квартирувати саме в цьому примiщеннi, вiд якого за версту тхнуло цвiллю.

А дверi навiть не зарипiли, пропускаючи його всередину. Хлопчина опинився у величезнiй, холоднiй i лункiй залi. Для нього, зрослого пiд низькою стелею двокiмнатноi «хрущiвки», незвичним, навiть якось незрозумiло страшним виявилося склепiння над головою. Воно було вкрите лише тонким шаром недокраденого ремонтниками вапна, й абияк забiленi лики святих перемежовувалися там iз курними вiдбитками м'ячiв.

Пiд склепiнням витав запах поту. І в рiзних кутках зали вiдбувалися рiзнi подii – Геник ще дужче розгубився, не знаючи, за чим спостерiгати: очi розбiгалися. На килимi за виступом стiни з прозоро-розмитою постаттю святого на конi й зi списом, обiймаючись, перекидалися хлопчисько, вдвiчi нижчий, але набагато кремезнiший за Геника, й доволi поважний дядечко.