Щаслива доля

Вiн просив простити його ще тому, що вони вже одруженi i дороги назад немае, вона його дружина i повинна виконати свiй подружнiй обов’язок, саме це найбiльше роздратувало ii, але й заставило прийти до себе, вона вiдштовхнула його i сказала, що про те що вони одружились напередоднi ще нiхто не знае i що iхнiй шлюб не церковний, а цивiльний i його легко можна буде розiрвати, подавши на розлучення, причин для цього тепер знайшлося багато, вона кричала на нього так нiби вiн був для неi найлютiшим ворогом, iй захотiлося вхопити найважчий предмет у кiмнатi i вдарити його, тепер вона вiдчула, що таке справжня ненависть, коли вiн схопив ii вона щосили вдарила його в обличчя i вибiгла з дому.

Роздiл 2

Тiльки тепер вона зрозумiла, що то були емоцii, що вона сильна вольова людина повела себе як слабка жiнка, але вона й була насправдi жiнкою, слабкою жiнкою, яку зрадив коханий.

Сiвши в поiзд Юля постаралась розслабитись i забути про свiй бiль, вона закрила очi i спробувала заснути.

– 

Бiля вас вiльно? – чоловiчий голос заставив ii проснутись, вона вiдкрила очi i враз ii охопила панiка, перед нею стояв Андрiй, ii старий знайомий, ii перше кохання, але чому вiн так на неi дивиться, невже вiн ii не впiзнав, невже тi жахливi кiлька годин ii так змiнили, що вiн ii не впiзнав.

– 

Вiльно, – вiдповiла Юля, пiдсунувшись ближче до вiкна i Андрiй сiв бiля неi, здавалося вiн бiльше не дивився на неi, а вона крадькома позирала на нього, а вiн змужнiв, виразне вольове обличчя, карi очi, якi колись посмiхались iй, нiжнi чуттевi губи, вона враз пригадала, як вони колись вперше поцiлувались – це був прекрасний поцiлунок, нiжний i чуттевий, вона пригадала, як Андрiй пiдiйшов до неi, поглянув в очi, взяв ii руки в своi i поцiлував…

– 

Я вийду ненадовго, менi потрiбно купити сигарет, ви не подивитесь за моiми речами, – поглянувши на неi звернувся Андрiй, Юля стрепенулась i злегка почервонiла, iй здалося, що вiн помiтив, як вiдверто вона його роздивлялась, але все ж вiдповiла:

– 

Добре я пригляну за вашим багажем.

– 

Може й вам щось купити, ви тiльки скажiть, – вiн посмiхнувся i Юлi на мить здалося, що вiн згадав ii, але чому вiн звертаеться до неi на Ви, невже iй справдi це здалося, нi вiн не впiзнае ii:

– 

Якщо вам не важко купiть менi сiк персиковий або апельсиновий.