Життя в рожевому

Однак анi тiтка, анi розжалуваний батько, який пiсля вiйни був позбавлений усiх нагород, не дуже радiли власнiй житлоплощi й особливо Дуня, що постiйно згадувала квартиру в центрi столицi УРСР. Інодi зiтхала, iнодi прицмокувала. Мовляв, там, на Карла Лiбкнехта, ох не так нам би жилося, ох не так… Батько був завжди мовчазний i нiчого не вiдказував iй. А я iнодi думала: «Хоч би мама була жива. Можна було б де завгодно жити», але вголос цього нiколи не промовляла.

* * *

По-друге, жити стало краще. Я до кiнця цього не вiдчувала, але в телевiзорi вiчно повторювали, що СРСР переживае перiод розквiту, i рiвень життя захмарно пiдвищився.

Менi навiть iнодi ставало соромно: якщо той рiвень нашого життя аж такий високий, то чого ж я цього не вiдчуваю? Я запитально дивилася навсiбiч, намагаючись знайти тому пiдтвердження, але знаходила тiльки поодинокi випадки, як то тридцять четверта квартира Габзовських, у якiй, нарештi, i друга кiмната вiдiйшла до них, i Галина Григорiвна все мрiяла про третю, щоб у цiй квартирi жила тiльки ii родина.

Що лишилося поза моею обiзнанiстю та навiть iнших сусiдiв (незважаючи на ii голосистiсть), так це те, що Галина Григорiвна ходила «вибивати» житлоплощу в райвиконком заледве не щотижня ще з далекого п’ятдесят сьомого, коли ii хворобливiй дочцi виповнилося два роки, а ii молодша сестра втекла вiд мачухи з Павелок i переiхала до Киева – тож Галина Григорiвна могла не хвилюватися за Наталю. Залишала ii на Марусю i йшла «стукатися у дверi». Вона це так називала чоловiковi.

І вона це достобiсу вмiла робити: що фiгурально, що буквально.

Спочатку в неi нiчого не виходило. Але жiнка була не з тих, хто здаеться. Вже за два роки вона товаришувала i з Іванiцею – начальником квартирного вiддiлу в райвиконкомi, i з Митрофановим – своiм безпосереднiм шефом – начальником районного вiддiлу освiти. Тi бiдкалися, що нiчого зробити не можуть, однак у кiмнатi Габзовських у квартирi номер тридцять чотири регулярно залюбки чаювали. Аж ось сусiдня кiмната звiльнилась, i Іванiца, якого вже потроху починало дратувати, як настирно Галина Гигорiвна вибивае собi зайвi метри, iй натякнув: «Захоплюйте житлоплощу самовiльно.

Так легше буде щось придумати».

І ось, нарештi, отримали довгоочiкуваний ордер! Запальна i язиката завiдувачка дитячого садочка, Галина Григорiвна ще довго докорятиме чоловiковi (якщо бути точною – все подальше спiльне життя). Мовляв, ти пiд столом ховався, коли я кiмнату вибивала. Але наразi – свято.