На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Товариство осиротілих атеїстів» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Легкое чтение, Детективы, Зарубежные детективы. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Товариство осиротілих атеїстів

Автор
Дата выхода
27 февраля 2020
🔍 Загляните за кулисы "Товариство осиротілих атеїстів" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Товариство осиротілих атеїстів" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Галина Горицька) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Опальний майор-держбезпеківець Геннадій Петрович закінчує своє двохрічне відрядження. Він мріє про повернення до Києва і впевнений в тому, що всі свої проступки вже відробив, ловлячи парашутистів-диверсантів в Закарпатській області. Як же він помиляється… Адже на нього тільки чекає справжнє покарання…
А зараз, в переддень Всесвітнього жіночого дня 1953-го, за святкування якого в траурні дні по Сталіну позбавляли чинів і звань, він ще нічого не підозрює і насолоджується видом на величну львівську споруду – колишній будинок взаємних обезпечень «Дністер». Йому ввижається, що на ній написано: «Товариство осиротілих атеїстів» – адже ми завжди бачимо те, що хочемо бачити…
📚 Читайте "Товариство осиротілих атеїстів" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Товариство осиротілих атеїстів", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Бо наша мова жива i вона розвиваеться разом з нами, i ось iще що…» Але Дмитро вже пiшов, хряснувши дверима так, що вони ледь не розлетiлись на друзки.
До мовних проблем йому було байдуже, поки згори не вийшла настанова «перековувати» молодь рiдною мовою. І вiн послухався. Трохи пiзнiше, разом iз Берiею, той наказ канув у лету. А потiм, за Хрущова, знов повернувся. І справдi, Дмитро, котрий виписував «Лiтературну Украiну», прочитав той дивакуватий вираз i ще багато iнших. Однак, загалом, навчився гнучкостi: «Тре’ украiнською? Та будь ласка! Перейти на росiйську? Єсть!»
Дмитро Степанович сам собi нагадував тюленя (вiн мрiяв побачити iхнiй виступ у цирку, будiвництво якого активно велося через дорогу вiд його нового помешкання).
Поки вiн працював партiнструктором, але плани у нього були грандiознi. Вступивши в компартiю, недаремно ж iшов по цiй лiнii досить успiшно. Все було ним вивiрене i виважене. Щоб, як тiльки добудують киiвський телерадiоцентр, одним iз перших вiдчинити отi дверi «з ноги» як наглядач-партпрацiвник. Вiн був недурним i розумiв силу того нового, що його називали «телебаченням».
Першi будiвлi радiокомiтету та радiотеатру не збереглися – iх разом iз багатьма iншими спорудами на Хрещатику та в його околицях пiдiрвали радянськi вiйська 1941 року ще пiд час вiдступу.
Тож, якщо пiдсумувати, Дмитра Степановича все влаштовувало. І в професiйному планi, i в особистому.
***
Вiн якраз устиг подумати, як усе вдало складаеться з Тонею. Ось у нього десь росте син, i навiть алiментiв платити не треба, i тепер вiн мае Тоню, буквально. Щотижня. Аж раптом у вхiднi дверi комуналки задзвонив «його» дзвоник.
«Дивно, якось зарано», – Дмитро Степанович лише встиг знизати плечима i пiдвiвся вiдчиняти.











