Світлина Хресної Матері

Я так само буду гнути лiнiю…

– Андроне, – перебила сина Кончаловська. – роби так фiльм, як тобi пiдказуе серце. Не зважай. Якщо i твiй зарiжуть – не бiда. Головне – нiколи не зраджуй собi, своему серцю.

– Це не про мене, – пiдтвердив молодий режисер.

– Отож. А батько пiдключиться якщо що, – хитро посмiхнулась мама. – Тобi ще пирога покласти? Гарний вдався з рiпчастою ялтинською… М’ясо таке солоденьке… Тобi подобаеться, синку?

– Мамо… Твоi пироги з печi – то витвiр мистецтва! Куди так гравюрам Дюрера до них! – Андрон смачно вкусив паруюче тiсто м’ясного маминого шедевру i вiд задоволення примружився.

 – О, до речi, я iх хочу використати в фiльмi.

– Моi пироги? – не зрозумiла тодi Кончаловська.

– Та не. Гравюри Дюрера. Як протиставлення фашизму i невiгластва i величноi старогерманськоi культури. Розумiеш? Адже не можна нiвелювати того факту, що Германiя – це не лише нацизм.

– В такому разi тобi точно знадобиться допомога батька, – розсмiялась Кончаловська. – Бо зарублять, синку, тебе, як i твого попередника.

– Нi, ну чому? – не здавався Андрон. – Адже Папава написав сценарiй з оптимiстичним фiналом. В дусi часу.

– В угоду лiнii… – пiдморгнула мама.

– Ага. Адже якщо в повiстi Боголюбова Іван гине, то в новому сценарii лейтенант Гальцев, той, до котрого привели Івана пiсля затримання радянськими солдатами, вже пiсля вiйни випадково зустрiчае того в поiздi з вагiтною дружиною i урочисто виголошуе: «Нехай буде благословенний мир!». І весь цей оптимiзм Боголюбов, що по своiй же повiстi переписав сценарiй i повернув все назад, як було, рубае пiд кiнець.

Ти чула цю iсторiю?

– Синку… Я не обiзнана з вашою режисерською кухнею аж так детально. Бiльше тямлю в своiй, – усмiхнулась i стенула плечима Кончаловська. – Тобi ще пирога?

– Так, звiсно. Я можу i весь його з’iсти! І зараз розповiм тобi про режисерську кухню, аби ти все-все знала, мамо… – Андрон вiдтяв чималий кусень маминого пирога, смачно пережував м’ясо, витер серветкою вуста i почав розповiдати.

 – Так ось, Володя Богомолов в п’ятдесят сьомому пише свою повiсть «Іван» про юного розвiдника. Та набувае неабиякого резонансу. Їi перекладають багатьма мовами. І все б нiчого, лише фiнал драматичний, та й сама повiсть… М’яко кажучи не прославляе радянськi вiйська в перiод перших двох рокiв, а викривае, як все було. Повне фiаско нашоi армii. Приблизно в той же час кiнодраматург Папава береться переробити повiсть i зробити з неi цукерку.