Крижане кохання ГУЛАГу

За радянських часiв будинок нацiоналiзували й перетворили на комуналку, а ще пiзнiше – на багатоквартирний будинок.], котрий нагадував оселю принцеси з казок Шарля Перро, де отримали квартиру. І це було напрочуд близько вiд домiвки Олексiя. Якихось сто, ну може сто п’ятдесят метрiв.

Олексiй iшов за Бажаном до останнього. Потiм зустрiвся з тяжкими дверима парадного, розвернувся на сто вiсiмдесят градусiв i пiшов у протилежному напрямку, насвистуючи собi щось пiд нiс. А навкруги пахтiли жоржини й плакали липи, так само, як тодi, коли ми бiгли до нього додому, за якихось п’ятнадцять рокiв по тому, пiд лiтньою зливою.

* * *

Тодi, коли за Миколою Платоновичем зачинилися тяжкi дверi парадного, Олексiй не знав цього, поет i далi щось бубонiв собi пiд нiс: «Юро, як я мiг, Юро. Вибач…»[17 - Ідеться про единого i зрадженого Бажаном друга – Юрiя Яновського, якого фактично знищили на письменницькому пленумi 1947 року, на котрому головував Микола Платонович i нiяк за нього не заступився.] Потiм вiн уже за звичкою перейшов на роздуми про новi статтi енциклопедii.

А за кiлька крокiв до того, як подзвонити у дверi своеi квартири, пригадав усе, що мусить сказати i про що запитати дружину й вдягнув на себе «домашню» маску. Життя йшло далi й, так само, як i бiльшостi, Бажану доводилося вдягати рiзнi маски. Одну – для режиму та його посiпак, iншу – сiмейну. Була ще маска поета, але ii вiн витягував усе рiдше й рiдше. Вона вимагала певноi свободи та розкутостi. Розкутостi навiть ще бiльше, нiж примарноi свободи.

Зовсiм iнша справа – Олексiй. Екзальтований, наiвний, юний, романтичний. Абсолют непередбачуваного максималiзму. Вiн ще не мiг iз собою пiти на такi компромiси.

Я.

Ви колись кохали? Я маю на увазi по-справжньому? І тут могла б початися довга дискусiя про те, що ото е таке «по-справжньому». І хтось би менi точно заперечив, що оте мое «по-справжньому» зовсiм не таке, як у нього.

Кохати.

Кохати по-справжньому, як на мене, це коли тобi життя не шкода за коханого. Досить банальне визначення, буквально шекспiрiвське, тому вважатимемо його катехiзисно-традицiйним. Не згадуймо, скiльки рокiв було Ромео й Джульеттi, й не дискутуватимемо з приводу, що то було насправдi: кохання чи пристрасть? У моему випадку навряд чи пристрасть.