Кохання останнього магната

В коробцi лише один сiрник, i дiвчина, опустившись на колiна, збираеться запалити вогонь. І раптом ви вiдчуваете, що з вiкна дуже тягне… i саме тут дзвонить телефон. Дiвчина знiмае слухавку, говорить «алло!», слухае i кидае у вiдповiдь: «В життi не мала чорних рукавичок». Вiшае слухавку, знову стае на колiна i як тiльки чиркае сiрником, ви несподiвано оглядаетеся довкола й помiчаете, що в кiмнатi е ще один чоловiк, який спостерiгае за кожним рухом дiвчини…

Стар замовк. Вiн пiдiбрав ключi, сховав iх у кишеню.

– Продовжуйте, – мовив Бокслi посмiхаючись. – Що було далi?

– Не знаю, – вiдповiв Стар. – Я просто малював вам кiно.

Бокслi вiдчував, що його пiдштовхують визнати свою неправоту.

– Це просто мелодрама, – буркнув вiн.

– Не обов’язково, – зауважив Стар. – Та як би там не було, нiхто взагалi не носився, як навiжений, не промовляв дешевi дiалоги, не корчив дурних гримас. Був лише один поганий рядок, та такий письменник, як ви, запросто мiг би його полiпшити. Та все ж ви були зацiкавленi.

– А для чого ж нiкель? – запитав уникливо Бокслi.

– Не знаю, – знизав плечима Стар. І раптом розсмiявся. – Ах, так, нiкель[66 - На зорi кiнематографа вхiд в кiнотеатр мережi «Нiкелодеон» коштував 1 нiкель – 5 центiв.] – то на кiно.

Невидимi конвойники, видно, вiдпустили Бокслi. Вiн розслабився, вiдкинувся на спинку крiсла i засмiявся:

– За що ж ви менi, чорт би вас узяв, платите? – запитав вiн. – Я ж нiчого не розумiю у цiй вашiй чортiвнi.

– Нiчого, зрозумiете, – мовив Стар посмiхаючись.

У приймальнi чекав смаглявий чолов’яга з очима, наче тi чайнi блюдця.

– Мiстер Бокслi. Це – мiстер Майк Ван Дайк, – вiдрекомендував того Стар. – Чого тобi Майку?

– Нiчого, – махнув рукою той. – Ось заскочив упевнитися в твоему iснуваннi.

– А чого тут вештатися? – не зрозумiв Стар. – Переглянув останнi плiвки – анi посмiшки не викликали.

– Та я вже на гранi нервового зриву.

– Треба тримати себе в формi, друже, – зауважив Стар. – Давай так: кожен займаеться своiм дiлом. – Вiн обернувся до Бокслi. – Майк у нас гегмен.[67 - Постановник комедiйних трюкiв.] Вiн у цьому дiлi ще з тих пiр, як мене у колисцi колисали. Майку, чи не покажеш мiстеру Бокслi «подвiйний мах, хват, брик i чос».

– Тут? – здивувався Майк.

– Тут.

– Тут мiсця замало, не розвернутися. Я, власне, хотiв попросити тебе…

– Тут мiсця бiльше нiж досить.