Кохання останнього магната

Могла б пiти до кабiни пiлота й прямо сказати Стару: «Якщо я колись i бачила любов, то в очах тiеi дiвчини».

Мiг би й пiлот стати в пригодi: «Чоловiче, ти що, слiпий? Мерщiй до пасажирського салону!»

Та й Вайлi Вайт мiг би прийти на допомогу, замiсть того, щоб маячити в проходi у мене перед очима, гадаючи, сплю я чи нi.

– Сiдайте вже, – запросила я. – Якi новини? Де ми?

– В повiтрi.

– А, он воно що. Тодi сiдайте. Над чим працюете? – спробувала я удати живий iнтерес.

– Хай допоможуть менi небеса, я пишу про бойскаута, а саме: «Бойскаут».

– Старова задумка?

– Хто його знае… Вiн запропонував менi помiркувати. Не виключаю, що з десяток сценаристiв працювали над iдеею до мене, i рiвно стiльки ж будуть копирсатися в нiй пiсля мене, а от цю систему вигадав власне вiн. Бачу, ви в нього закохалися?

– Ще чого! – вигукнула я обурено. – Та я його з дитинства знаю.

– До нестями, еге ж? Що ж, спробую влаштувати вашi справи, якщо ви допоможете менi влаштувати моi. Хочу мати власну групу.

Я знову заплющила очi i провалилася у сон. А коли знову розплющила, то побачила, що стюардеса вкривае мене пледом.

– Майже на мiсцi, – оповiстила вона.

Крiзь iлюмiнатор, над захiд сонця, було видно, що земля пiд крилом стала зеленiшою.

– Тiльки-но почула дещо смiшне, – сповiстила вона, хоча ii нiхто не питав. – У кабiнi пiлота… той мiстер Смiт, чи мiстер Стар… нiколи не бачила його iменi в титрах.[37 - Прототип Стара Ірвiнг Тальберг нiколи не ставив свое iм’я в титрах фiльмiв, якi продюсував (90 фiльмiв).

– А вiн його нiколи не ставить, – пояснила я.

– А-а-а. Отже, вiн розпитував пiлотiв про льотну справу… Тож воно його й справдi цiкавить, не знаете?

– Знаю.

– Ото ж бо один з пiлотiв i каже, що б’еться об заклад, що за десять хвилин береться навчити мiстера Стара лiтати соло. У нього, каже, такий склад розуму – все схоплюе на льоту.

У мене почав уриватися терпець.

– Ну i що тут такого смiшного?

– Зараз, так от, нарештi один з пiлотiв питае, чи подобаеться мiстеру Стару його справа, а мiстер Стар на це й вiдповiдае: «Авжеж.

Стюардеса так i заходилася вiд смiху, а менi хотiлося плюнути iй межи очi.

– Уявiть собi: «Коли навкруги у всiх не всi вдома, то приемно залишатися хоч i неповним iдiотом, та единим, якого ще не розкусили».