Німа смерть

Коли Рат дiстався туди, був уже полудень – поiздка в Бабельсберг забрала бiльше часу, нiж очiкувалося, бо маса охочих виiхати в недiлю за мiсто заповнили вулицi, утворюючи затори. А вiн же хотiв лише повернути на студiю дурну унiформу. На щастя, на зворотному шляху рух був не таким щiльним. Вулиця перед будинком Зiльке взагалi виглядала безлюдною. На сходах вiдгонило капустою. Рат пiднявся на четвертий поверх i подзвонив у дверi. За якусь мить йому вiдчинила, жуючи дорогою, жiнка в брудному фартуху. З квартири тягло капустою, а на додачу – смаженою цибулею i печiнкою.

– Що вам треба? – невдоволено глипнула на нього жiнка. – Ми саме обiдаемо!

Рат показав свое посвiдчення.

Жiнцi мало очi з орбiт не вискочили, коли вона побачила значок кримiнальноi полiцii.

– От падлючий шмаркач, – прошипiла вона. – А казав же, в кiно з подружкою!

Вона повернула голову в квартиру.

– Ерiху! – гукнула роздратовано. – Тут полiцiя. Що ти знову наколобродив?

Рат заспокiйливо пiдняв руки:

– Облиште, не треба.

– Хто, мiй чоловiк?

Вона вирячилася на нього спантеличено. Перш нiж жiнка збагнула, що вiдповiсти, з якогось кутка вигулькнув хлопчина, рокiв, може, сiмнадцяти чи вiсiмнадцяти. Встромивши руки в кишенi, вiн зухвало зиркнув на Рата i озвався до матерi.

– Я в кiно й був! Якого бiса?!

– Еге, гаразд, – сказала жiнка вже тихше, насторожено придивляючись до Рата. – У пана полiцiянта розмова до батька.

У неi був такий вигляд, нiби здiйснився наяву ii найгiрший нiчний жах.

Ерiх зник у глибинi квартири.

– Нiчого поганого, – квапливо запевнив Рат його матiр. – Лише кiлька запитань. Адже ваш чоловiк водiй таксi?

Вираз ii обличчя погiднiшав.

– Авжеж, – пiдтвердила вона. – Заходьте!

Рат скинув капелюха i увiйшов. Вiн почув дзенькiт столового накриття, запах печiнки став нестерпним. Сiм’я Зiльке сидiла за обiднiм столом у просторiй кухнi – поруч iз батьком i старшим, Ерiхом, iще трое синiв.

– Фрiдгельме, – сказала його дружина, – пан iз полiцii, тож…

Зiльке поправив шлейки на плечах i пiдвiвся.

– Це новi методи в полiцii, щоб дiймати людей у недiлю пiсля полудня? – запитав вiн.

– Менi шкода, якщо я прийшов у недоречний час, – сказав Рат, – але справа невiдкладна. Лише кiлька запитань, i я пi- ду геть.

– Не знаю, чим я маю вам допомогти.