Німа смерть

Сльози, що збiгають iй з очей.

Цього вiн не хотiв, вiн не хотiв ранити ii, вiн нiколи цього не хотiв; однак вiн не в змозi кинутись до неi, розрадити ii, вибачитися – вiн сидить у лiжку зацiпенiлий i просто дивиться на неi, i нарештi вiн зводить з неi погляд.

Вiн уже не бачить, як вона одягаеться – тiльки чуе, як грюкнули дверi, коли вона вийшла з кiмнати.

Їi нажахане обличчя, погляд, спрямований на закривавлену руку, якою вона витерла чоло… Це було останне, що вiн побачив вiд неi.

Вiн бiльше не повернеться в унiверситет.

Вiн бiльше нiколи не матиме побачення з жiнкою.

За кiлька днiв вiн купуе свiй перший кiнотеатр.

Тепер вiн знае, де його мiсце – хвороба ясно показала йому.

Рай: зала кiно, у якiй демонструеться нескiнченний фiльм з ?бразами його мрiй, з голосами, якi вiн чуе в картинах, i спiвами. Озвученi картини, що заспокоюють його домову прикрiсть, що насправдi е пристрастю до мандрiв, тугою, що не знае напрямку i не мае мети.

Недiля. 2 березня 1930 року

14

Демони повернулися.

Вони повернулися, хоча попервах вiн iх не впiзнав.

Серце йому несамовито калатало. Лежачи в своему лiжку, вiн не вiдразу зрозумiв, де вiн – знайомi обриси спальнi поволi вимальовувалися в пiвтемрявi. Важкi штори пропускають замало свiтла.

Демони повернулися, проте не такi, як зазвичай. Усе було iнакше, але не менш жахно. Тепер, сидячи в лiжку i важко дихаючи, з чолом, зрошеним холодним потом, i звiвши очi на стелю, вiн бачив там картини сну виразно, як на полотнi.

Лiс: дерева стоять незвично рiвно, як свiчки, iхнiх верхiв не видно, чорнi, вкритi мохом стовбури що вище, що щiльнiше оповивае густий бiлий серпанок, лiсовий грунт теж вистелений килимом туману – таке враження, нiби дерева виростають з туману i вгорi знову в нього вростають.

Вiн блукав цим лiсом i щось шукав, але не мiг пригадати, що саме. Потiм, у монотонному чергуваннi чорних стовбурiв у бiлому туманi, вiн раптом виявив яскраву пляму. Червону. Там був хтось. Жiнка в червоному пальтi.

Вiн рушив до неi, нiби керований якоюсь магнетичною силою. Жiнка повернулася до нього спиною, але вiн знав, що це мае бути Катi – це ii пальто.

– Катi, – озвався вiн до неi, – добре, що я нарештi знайшов тебе, менi треба поговорити з тобою.

Жiнка обернулася – повiльно, нiби рухаючись у якiйсь липкiй прозорiй масi. Вiн побачив ii обличчя, але не мiг упiзнати – риси були нечiткими, нiби на них конденсувалася ота глевка маса, що замiнила повiтря.