Німа смерть

Будiвля одразу за воротами, вся засклена, нагадувала кiноателье в Марiенфельде, за нею тяглися будинки казарменого типу, з яких долинали удари молота й вищання циркулярноi пилки. Рат на якусь мить втратив уважнiсть i раптом опинився в лабiринтi схiдного базару, що, наче примарна картина з «Тисячi й однiеi ночi», розкинувся серед зимового ландшафту Бранденбурга. Попетлявши алеями ринку, вiн вийшов назовнi через великий портал мечетi i побачив ii зворотний бiк – грубу дерев’яну конструкцiю, що утримувала схiдне диво, не даючи йому розвалитися.

Рат трохи вiдхилився вiд стежки, але, глянувши лiворуч, одразу зрозумiв, що мав на увазi охоронець, кажучи, що павiльйон «не проскочиш повз». У нiчим не декорованому цегляному ангарi, що височiв за бараками майстерень, можна було без проблем умiстити дирижабль.

Споруда здавалася розташованою доволi близько, але Ратовi знадобився певний час, щоб дiстатися його. Поруч iз ним цегляними стiнами без вiкон стримiла в небо нова будiвля.

– Тут великий павiльйон? – запитав Рат у прусського стрiльця часiв семирiчноi вiйни, який курив цигарку i читав газету, притулившись до муру.

– А ти десь бачиш бiльший? – зиркнув на нього спiдлоба чолов’яга. – Що, теж статист?

– На кшталт того. Менi треба «Монтану».

– За рогом побачиш, великi дверi – такi, що повз не проскочиш. Норд Ателье.

Зворот «не проскочиш повз» був тут, схоже, загальнопоширеним. І цього разу теж виявився цiлком виправданим. Проти величезних сталевих розсувних дверей комiрнi ворота видались би скромною хвiрткою.

Іншi сталевi дверi, звичайного розмiру, вбудованi в основнi, у порiвняннi з ними нагадували котячу лазiвку. Вони з легким вищанням вiдчинилися, i Рат ступив усередину.

За котячою лазiвкою на нього чекав охоронець.

– Хальт! – собакою гаркнув вiн. – Сюди не можна! Тривае зйомка!

– Саме тому я тут, – зауважив Рат.

На охоронцевi був такий самий хвацький однострiй, як на його колезi коло ворiт студii. Вiн дивився згори вниз на непроханого гостя, нiби намагаючись оцiнити його поважнiсть i, здаеться, не змiг дiйти чiткого висновку.

– Зйомки звукового кiно, – показав вiн на сталевi дверi, чорнi лiтери над якими складалися в напис «Середня Зала ІІ Норд», а поруч iз написом горiла червона лампочка. – Сюди не можна аби кому отак вламуватися!

– Я не хочу вламуватися. Хочу поговорити з мiстером Оппенбергом.

– Зараз? Просто посеред зйомки?

Вискочка в унiформi. Вiн починав дратувати Гереона.