Німа смерть

Твоя подруга була настiльки доброю, що сказала нам, де ти гаеш своi вечори.

Рат мало не зiрвався на товстуновi за його фамiльярний тон, але стримався. Зрештою, Червiнскi зробив щось путне. Таке траплялося нечасто.

– Я зараз буду, – сказав вiн коротко i поклав слухавку.

– Служба, – вибачився вiн, повернувшись до столу в капелюсi й пальто. – На жаль, справа невiдкладна.

Вiн потиснув руку вождевi iндiанцiв у фраку.

– Дякую за частування, пане Аденауере, – сказав вiн, хоча, був, ледь торкнувся солодкого вина.

– Зачекайте! Вiзьмiть листи!

Аденауер простягнув над столом пачку паперiв, i Рат поклав iх у внутрiшню кишеню.

– Що ж, мiй хлопчику, – пiдвiвся Енгельберт Рат, щоб попрощатися з сином. Начальник кримiнальноi полiцii зробив невдалу спробу обiйняти його, але, не спромiгшись зi свого мiсця, незграбно потиснув синовi руку. – Бережи себе. Ти сам даси собi раду, правда? Я маю щось iще обговорити з бурмiстром.

– Все гаразд, батьку. – Гереон прокашлявся. – Ми завтра побачимося?

У батька обличчя закам’янiло.

– Мати… ми… – затнувся вiн. – То я… я пообiцяв твоiй матерi не залишати ii довго на самотi. Я поiду нiчним потягом.

– У Берлiнi – нi на секунду довше, нiж необхiдно, правильно, панове, га?

Іронiя мала приховати його розчарування, але посмiхнутися вiн не спромiгся. Хоч як його був роздратував несподiваний вiзит батька, ще бiльше допекло Гереоновi усвiдомлення того, що Енгельберт Рат – посеред Масляноi – приiхав до Берлiна тiльки для того, щоб зробити послугу своему старому друговi Конраду.

– У такому разi, гарноi тобi дороги додому! – кинув вiн i, не озираючись, вийшов iз зали ресторану i збiг сходами просто пiд дощ.

На вулицi, перш нiж сiсти в машину, вiн глибоко вдихнув i повiльно видихнув. Потiм, уже за кермом, деякий час дивився на нiчний Вiльгельмплац. За винятком кiлькох перехожих, якi щойно вийшли з метро, i двох чоловiкiв у мундирах перед iмператорським подвiр’ям, площа Вiльгельма була безлюдною – нiчне життя вiдбувалося в iнших мiсцях.

Рат не мiг пригадати, що давав Аденауеру якусь обiцянку, але вiдчув вагу паку листiв проти грудей, у внутрiшнiй кишенi, i знав, що отримав замовлення. Замовлення, що може пiднести його на посаду старшого комiсара.

Тодi, повернувшись думками до Катi, яка чекала на Луiзенуфер, вiн зрадiв, що мае привiд поiхати на Александерплац. Можливо, коли вiн повернеться додому, вона вже спатиме… Це було б найкраще.