Німа смерть

Рат кивнув:

– Я, однак, досi не збагнув одного: чому ви хочете, щоб саме я вам допомагав? У мого батька набагато бiльше досвiду полiцiйноi роботи.

– Листи приходять iз Берлiна, я впевнений у цьому. Не тiльки тому, що iх досi надсилали тiльки до мого берлiнського офiсу. Шантажист сидить десь у цьому мiстi. Подивiться самi… Ось.

Вiн витягнув невелику пачку паперiв iз внутрiшньоi кишенi фрака i подав iх Рату.

Червоний олiвець. Великi друкованi лiтери. Лiтери кривулястi, але розбiрливi. Чимось скидаеться на маленький саморобний плакат:

«Форд залишаеться в Берлiнi, або Аденауер iде до в’язницi!»

– Що це мае означати? – запитав Рат.

– Це цiна, – пояснив мер. – Шантажист не хоче грошей, вiн не хоче нiчого iншого. Вiн хоче врятувати виробництво Форда на Вестгафен.

– Автозавод?

Аденауер кивнув:

– На жаль, його днi вже злiченi. Нiчого не вдiеш.

– Я нiчого про це не знаю, ви маете менi пояснити.

– Форд перебираеться до Кельна, – сказав Аденауер. – Пiдписано всi папери. Ще цього року ми закладаемо пiдвалини в Рiлi.

Найсучаснiший автомобiльний завод у Європi. Берлiнське виробництво виглядатиме застарiлим, у порiвняннi з ним. І тодi у Вестгафенi згаснуть вогнi.

– А шантажист хоче цьому запобiгти.

Аденауер кивнув:

– Схоже на те. Однак вiн натрапив не на таку людину. Аденауера не можна шантажувати!.. Втiм, навiть якби захотiв, я б нiчого не змiг вдiяти! Так само, як не може бурмiстр Берлiна.

– У пана Бьома наразi своi клопоти, – зауважив Гереон.

– Хто б сумнiвався! Єдиний, хто мiг би щось зробити, мае iм’я Генрi Форд.

Але, щойно в Рiлi буде завершено всi приготування, вiн не дозволить жодному автомобiлю скотитися з конвеера у Берлiнi, щодо цього можете не сумнiватися.

– У Берлiнi стане ще бiльше безробiтних.

Аденауер стенув плечима.

– Що я маю на це сказати? Натомiсть будуть створенi сотнi робочих мiсць у Кельнi. Так повелося в цьому свiтi! Так вiн влаштований! І шантажем цього аж нiяк не змiниш!

– А попри це – а може, саме через це – шантажист може завдати шкоди, i я маю запобiгти цьому.

Аденауер кивнув:

– Твiй хлопець швидко схоплюе, – кинув вiн Енгельберту Рату.

Гереон вiдчував щось подiбне, коли мати хвалила шкiльнi успiхи сина перед гостями за кавою.

– Звiдки вам вiдомо, – запитав вiн, – що шантажист справдi мае iнформацiю, яка становить реальну загрозу?

– Читай, – Аденауер подав йому iнший аркуш. – То була перша сторiнка, з вимогою, а це – друга з того ж листа.