Німа смерть

 – Тодi краще вiдвези мене додому.

Детектив мешкав у мебльованiй кiмнатi бiля Сiлезьких ворiт. Для Рата це був не надто великий гак. Вiн попрощався з Грефом, торкнувши край свого капелюха, i повернувся до Луiзенуфера. Перетинаючи заднiй двiр, вiн помiтив, що у вiкнах його квартирi на першому поверсi свiтиться.

Упродовж кiлькох останнiх годин вiн не думав про Катi, а тепер згадав ii червоне пальто в дзеркалi заднього огляду, згадав свое очiкування в кафе. Вiн зробив хвилинну паузу перед дверима квартири i глибоко вдихнув, нiби готуючись до тривалого занурення.

Поруч iз червоним пальто Катi на вiшаку прилаштувалося iнше, темне чоловiче пальто. З вiтальнi линула музика, приглушена зачиненими дверима. Одна з жахливих Катiних платiвок. Зазвичай вiн знав, як зробити так, щоб вона не ставила оту популярну музику, але не тодi, коли вона була вдома сама.

Щоправда, зараз вона була явно не самотня. З вiтальнi долинав гучний регiт i хихикання – голосок Катi i глибокий чоловiчий бас. Кого ще вона, в бiса, притягла додому?

Рат, не скидаючи капелюха i пальта, подумки пiднiсши кулака, розчахнув дверi й ступив у вiтальню.

Проте вигляд гостя одразу спрямував його гнiв у геть iнший бiк.

Катi, сидячи спиною до Гереона, досi реготала з якогось дотепу лiтнього пана з випещеними сивими вусами, що влаштувався навпроти неi з келишком коньяку. Старий, якого вiн не бачив уже замало рiк, i який зараз очiкувально звiв на нього здивованi очi.

– Гереоне, – озвався першим сивий чоловiк. – Осьде й ти!

Не вiдповiдаючи на привiтання, Рат пiдiйшов до програвача i вимкнув його.

– Гереоне… – й собi озвалася Катi.

Бiльше нi слова. Вона, здаеться, почувалася винною щодо програвача – зазвичай вiн iй не дозволяв до нього наближатися.

Вiн так само нiчого не вiдповiв, а натомiсть поставив iншу платiвку. «Бiг Бой» iз партiею корнета у виконаннi Байдербеке – подарунок Северина.

Катi вiдразу вiдчула, що в повiтрi пахне бурею. Вона поспiхом пiдвелася.

– Я вимию посуд, – сказала вона i прослизнула на кухню. Ідеальна домогосподарка.

Рат зачекав, доки зачиняться дверi вiтальнi, потiм сiв у крiсло, яке ще тримало тепло Катi, i подивився на сивочолого чолов’ягу.

– Добрий вечiр, тату, – мовив вiн нарештi. – Почувайся, як удома.

Енгельберт Рат прочистив горло, перше, нiж заговорити.