Останнє літо. Всі ми родом з 90-х (українською)

– Вилазь! – вимовив вже тихiше вiн. – Справа е. Развлекуха, я тобi кажу…

Казати Жецi було складно, але те, що вiн щось задумав i це щось сумнiвно тхнуло, Льохi стало ясно вiдразу ж. І трохи помiркувавши, вiн натягнув своi краси, переодягнув футболку з бiлоi – домашньоi, на синю – прогулянкову, i пiшов за Жекою, якого турляло гравiтацiею i обертанням Землi з боку в бiк.

– Пацани, курнути не знайдеться? – прибився до них Дроня. Пацан вiн був чудовий, просто вiдмiнний, якщо б ще не настiльки гарячим i безрозсудним, так йому i цiни б не було.

Нi курнути, нi пихнути, природно, нi в кого не знайшлося, а ось «сто пудовий развлекон» йому пообiцяли. І коли робити Дрону було сьогоднi до ночi зовсiм нема чого, то вiн з радiстю погодився скласти iм компанiю.

Шлях iх лежав рiвно за Жекою, а той прокладав його, шлях, природно, зi знанням мiсцевостi бувалим лоцманом, огинаючи всi уступи, розкиданi будiвельнi блоки i незакритi люки.

– А куди ми? – не вгамовувався Дрон мiж тим не вiдстаючи вiд Льохи i Жеки.

– Не знаю, – чесно зiзнався Леха. – Я ось за тiлом рухаюся. Наглядаю, як би вiн чогось не накоiв.

– А! – розумiюче засмiявся Дроня.

А «тiло» тягло iх вгору, вгору мiкрорайону, повз чужих дворiв, вже не знайомих бабульок бiля пiд'iздiв, кудись в сторону… В бiк будiвництва! – дивувався Льоха i йому що-то все це стало ще менш подобатися.

Там, нагорi i трохи в сторонцi, маярiло рiвно три недобудованi коробки, якi коли-то повиннi були б стати повноцiнними п'ятиповерхiвками, але поки лише стояли, мокли, наповнювалися пилом, битими пляшками i слiдами багать.

– А що там? – не втримався Леха, наздоганяючи Жеку.

– А ти не з-з-сци! – простягнув Жека i знову вирвався на пiвтора корпусу вперед.

– Не, а чо тут? – не зрозумiв Дрон.

– Зараз все побачите! – зрадiв Жека, припав до землi, запустив руку кудись пiд фундамент, порившись там з хвилину, з великими потугами витягнув величезний шматок арматури дiаметра не менш як 40-го.

– Ось! – показав вiн метровий прут, який в його руцi виглядав досить страхiтливо. – Ти, – вiн вказав на Льоху, – стiй там i дивись, а ти, – тепер прийшла черга i Дронi, – Стiй там, – вказiвку на протилежну сторону, – І дивись туди, а я… – i поки пацани слухняно розходилися по сторонах, не до кiнця розумiючи суть i план Жеки, той розмахнувся i що було сили лупанув по кладцi склоблокiв, що закривали собою отвiр поряд з входом в один iз пiд'iзд.