Епоха слави і надії

– А де в цiй розповiдi я? – З усмiшкою поцiкавився Нiколас, бажаючи трохи розрядити обстановку i пiдбадьорити дiвчину, що сподобалася йому.

Едвард його прагнення не роздiляв. Ще сильнiше нахмуривши брови, вiн серйозним голосом сказав:

– Сьогоднi вранцi в Росiйському аеропорту був затриманий чоловiк, що стверджуе, що вiн родом з краiни пiд назвою Тауред.

– Продовжуйте! – Зi схвильованим iнтересом попросив Нiколас.

– Згiдно вашоi концепцii "згадати майбутне", – вклинилася в розмовуГанна, – цiлком можливо, що не просто так в народних переказах з'явилися згадки про так звану "погану воду".

– Батьки читали менi цю казку, коли я був маленьким, – кивнув Нiколас. – "Не пий, братик Іванко, водицю iз слiду копитця козеняти, iнакше сам в козенятко перетворишся".

– Старша сестра намагалася залякати свого маленького братика, – посмiхнулася Ганна. – Адже в слiдi збираеться тiльки дощова вода. Малюк страждав вiд спраги i не розумiв, чому не можна пити дощову воду з рiзних калюж, що виникли на мiсцi слiдiв диких тварин.

– Випив водицю, – закiнчив фразу Нiколас.

– Всi добре знайомi з цiею чудовою казкою, але у свiтлi можливоi катастрофи планетарного масштабу слова Оленки мають абсолютно iнший сенс, – вирiшив нагадати про свою присутнiсть полiцейський.

– Навкруги повно води, а пити ii не можна. – Погодилася Ганна. – Але дитина не розумiе, що вода отруена, вiн хоче пити…

– І старшiй сестрi доводиться придумувати рiзнi страшилки, щоб злякати молодшого брата i таким чином його вберегти, – пiдхопив Нiколас. – Але це не допомогло.

– В казцi, правда, все добре закiнчилося, на те вона i казка. А якби все вiдбувалося, як у моему снi, то випити дощовоi води, там означало б вбити самого себе невидимою смертю, – сумно зiтхнула дiвчина.

– Якi у вас думки iз цього приводу? – Нiколас допитливо подивився на полiцейського.

– Не працюй я в Інтерполi, шанував би сонник: пити воду увi снi до того, що скоро надасться можливiсть реалiзувати своi найсмiливiшi плани, – вiдповiв вiн. – Але зараз затримана реальна людина, i вiн цiлком збентежений. Надто багато збiгiв, – Едвард iз непокоенням подивився на Ганну.