Епоха слави і надії

– Згадуються слова великого сера Уiнстона… "Людство подiбно до корабля в шторм, компас якого несправно пошкоджений, морськi карти безнадiйно застарiли, а капiтана викинуло за борт i матроси повиннi по черзi його замiнювати. А кожен поворот керма доводиться погоджувати не тiльки з членами екiпажа, але i з пасажирами, яких на палубi з кожною хвилиною все бiльше", – дивлячись хiромантовi прямо в очi, Нiколас додав: – Раб не хоче бути вiльним, раб хоче мати власних рабiв.

Пiднявшись з крiсла, Нiколас почав ходити вздовж запрошених експертiв, мiряючи кроками сцену i уважно вивчаючи погляд кожного з них:

– Якби ви – астрологи, хiроманти, нумерологи насправдi розбиралися в своiй справi, то зрозумiли б, що вся iнформацiя про майбутне людини проходить через сон, i перестали б займатися вашою лженаукою.

Тодi б ви самi стали багатими людьми, а не iх радниками.

Передача закiнчилася, але багато глядачiв так i продовжили сидiти на своiх мiсцях, враженi словами Нiколаса. Такi люди, як Нiколас Романов незмiнно вселяють трепет i повагу.

Їх не турбуе чужа думка про свою персону, часто вони поводяться надмiрно агресивно. Такi люди е "лiдерами лiдерiв", можуть стати добрими керiвниками, здатними впевнено повести за собою команду до поставленоi мети. Вони звикли домагатися свого, неважливо як – розумом або силою.

Нiколас вибiг в коридор, де за одним iз поворотiв вже сховалася жiнка, чоловiк ii зараз знаходився пiд слiдством. Вiн ледве встиг ii наздогнати – та йшла квапливо, явно не бажаючи затримуватися.

– Ви все робите правильно, – легенько торкнувшись ii руки, сказав Нiколас. Жiнка здивовано пiдняла брови. – Всi говорять тiльки про жертву вашого чоловiка, що вiн любить вас i готовий заради вас на все. Але я бачу, що ви теж дуже його кохаете. Я впевнений, на його мiсцi ви б зробили те саме. Не плачте, заспокойтеся. Вiн поступае по-чоловiчому, несучи всю вiдповiдальнiсть, – на очах жiнки виступили сльози, вона вдячно кивнула i на прощання обiйняла Нiколаса, який дав так необхiдну iй зараз щиру пiдтримку.

Нiколас ще трохи постояв у коридорi, перегортаючи в мобiльному коментарi пiдписникiв з приводу передачi, що вийшла. І коли вiн вже зiбрався йти, до нього пiдiйшов ставний чоловiк за сорок в iдеально випрасуваному костюмi i короткою стрижкою. Разом з ним була юна особа рокiв двадцяти – власниця приемнiй зовнiшностi i довгого темного волосся.

– Сер Романов? – Чоловiк протягнув руку. – Я Едвард Смiт, Інтерпол.