Епоха слави і надії

Не дiзнавшись вiд iндусiв нiчого суттевого, старий не здогадувався з приводу подальших дiй. Можливо, треба передати хiд вороговi, не зробивши свого у вiдповiдь. Час i терпiння – два кращi союзники.

– Зараз, як нiколи нам потрiбно зiбратися. – Звучав голос Глави Братства. – Нас не повиннi застати зненацька. Потрiбнi знання про супротивника i готовнiсть до будь – яких дiй. Здавалося, Авраал говорив не з сином, а з потойбiчними духами, дуже серйозно звучав його голос.

– Батько, я усвiдомлюю, що тебе хвилюють рiзнi думки, але чи можеш ти придiлити менi увагу?

– Звичайно.

– Ти ростиш мене своiм спадкоемцем i наступним Главою Братства, але я двадцять п'ять рокiв у стiнах Монастиря.

– Нi. – Перервав його мову батько, вiдразу давши йому вiдповiдь на питання, що ще не прозвучало. – Я не хочу намочити мантiю.

– Що це означае? – Здивувався молодий чернець.

– Ти хочеш просити мене, дозволити тобi приеднатися до Дiтара.

– А ним можеш? – Запитував Серафiм.

– Ним? Звичайно можу. – З легкiстю вiдповiв Авраал. – Вiн не ти!

– Ах так, будь – якi жертви?

– А ти наполягатимеш на своему i продовжиш просити мене змiнити рiшення. І тодi я почну погрожувати, що доки я живий, ти не покинеш цих стiн, i не спробуеш перепливсти озеро, а якщо мене не послухаеш, то я власноручно втоплю тебе в ньому. А сьогоднi я не хочу стати мокрим, менi треба поспiшати до Оракула.

– Пробач мене. Я даю слово, що бiльше не заподiю тобi бiль цiею розмовою.

– Зараз ти можеш цього не розумiти, але постарайся не забути про важливiсть слiв, якi ти дав. Саме ти i нiхто iнший е повноправним спадкоемцем Братства. Пiсля того, як одружишся, ти займеш мое мiсце i станеш Главою. Подумай про весiлля, воно вiдбудеться пiсля свята "Зодiаку", коли з походу повернуться нашi люди. Саме свято не може бути перенесене, тому весiлля вiдбудеться в будь – якому випадку.

– Добре. – Покiрно схилив голову син Авраала. – А що зробити з тiлами мертвих iндусiв?

– А iх розпорядися поховати за цвинтарем Бiлокам'яного. Вони звичайнi люди i навiть мертвими вимагають поваги. По своiй волi нiхто не стане битися з ченцями.

Син в замiшаннi почав кивати головою. Зрозумiв, що краще йому помовчати, i повнiстю заплутався в становищi, що створилося.