Епоха слави і надії

В цю мить з укриття iндусiв полетiли стрiли, ченцям довелося сховатися за своi щити i пiдiйти до дерев. Тепер Дiтар переконався – це вороги, тобто iх треба допитати i iх кров буде пролита на благо таемного Братства:

– Не важливо скiльки iх, набагато важливiше, скiльки у нас сили. Сьогоднi жоден з них не повинен покинути цей берег озера. – Вiддав наказ Дiтар.

До iндусiв долетiв уривистий крик, iз джунглiв з'явилися ченцi. П'ять воiнiв вискочили iз заростей, немов тигри, що вистежили свою здобич. Табурал окинув iх своiм досвiдченим поглядом i оцiнив ситуацiю.

– Це не простi воiни. – Промайнуло в головi iндуса, i вiн зрозумiв, що його друг рано почав святкувати перемогу.

Ченцi виглядали майже так, як iх описували тi, що ледве дивом вижили пiсля зустрiчi з ними: в вiльному одязi, шкiряних обладунках, з невеликими щитами i короткими дротиками. В кожного до стегна були прив'язанi короткi мечi, а через плечi виднiлися рукоятi чи то мечiв, чи то кинджалiв. В порiвняннi з ними загiн, яким командували Табурал i Фарсiс, був жалюгiдною зграею бродяг.

– Ех. – Зiтхнув воiн. – Якби зараз зi мною були моi старi друзi, в нас був би шанс, а так.

– Стояти разом! Не розкриватися! Атакувати напевно, а хто злякаеться – вб'ю! – Встиг прокричати Табурал, коли перший чернець злетiв над ладом переляканих iндусiв.

Немислимим чином перший чернець ухилився вiд пiвдюжини спрямованих на нього мечiв, i при цьому усього лише единим помахом вiдсiк голову одного з воiнiв, Табурал зрозумiв, що це його останнiй бiй.

– Тримати лад! – Заволав вiн на все горло. – Щити зiмкнути!

– Тридцять солдатiв – не три та не десять. Просто так iх не здолати. – Подумав Дiтар i нарештi зважився на ризикований стрибок. Тiльки повна зневага життям дае насолоду битвою. Так вчив його циганський Барон, де вiн народився, так навчали його в Монастирi, де вiн знаходився вже п'ять рокiв, так вчив своiх воiнiв вiн сам.

Один за iншим ченцi встрибували прямо на центр ладу чужакiв. Зручний для походу одяг iндусiв абсолютно не мiг захистити iх вiд потужноi зброi ченцiв.

– Як вони змогли вислизнути? – Здивувався вiн, побачивши кiлька iндусiв, що вiдбiгли вже на пiвсотнi крокiв у бiк озера.