Епоха слави і надії

Дiтар вислухав вiдповiдь i, продовжуючи уважно спостерiгати за польотом стерв'ятникiв, рiзко запитав:

– З чого ти взяв, що це саме тигр, а не iнший звiр? І чому його нiхто не вбив, якщо бачив бiля наших ворiт?

Дiтар обернувся i пiдiйшов до iншого краю вежi. Вiн оглянув селище вiд одного краю до iншого, намагаючись помiтити будь-якi ознаки небезпеки. Потiм опустив погляд до ворiт i, побачивши кiлька ченцiв, готових змiнити варту, крикнув:

– Хто з вас сьогоднi вночi бачив бiля ворiт тигра, що втiк з Тигрового селища? – Його голос змусив всiх замовкнути.

– Сьогоднi вранцi нас попередили, що тигр спiйманий. Все гаразд. -Таким була вiдповiдь одного з вартових ворiт.

На кiлька митей запанувало мовчання. Ченцi дивилися на Дiтара i чекали його рiшення, а вiн здогадувався, що це не порядок. Зi всiх присутнiх ченцiв, лише йому вистачало кмiтливостi вирiшити таку головоломку. Іншi просто виконували накази i iх це цiлком влаштовувало.

– Що нам робити? – Запитав i спохмурнiв Орхан.

Чернець, який не так давно очолив Бiлокам'яне селище, не повинен показувати воiнам, що вiн не знае, що робити. З показною впевненiстю, яку насправдi зовсiм не вiдчував, Дiтар надiв шолом, пiдняв iз землi свiй легкий щит з емблемою Братства в праву руку взяв короткий двосiчний меч.

– Потрiбно перевiрити. – На обличчi хлопця було деяке обурення. – Тварина не може так сильно зацiкавити агарiйских грифiв. Схоже – там людина. Треба дiзнатися хто це.

Не встигнув вiн закiнчити фразу, як перший кинувся до сходiв вниз.

– За мною! – Скомандував Дiтар i слухнянi воiни нестримно почали спускатися по сходинках вежi, намагаючись не створювати шум.

Опинившись внизу, вони швидко сформували загiн, i, озброiвшись, попрямували по вузькiй стежцi у джунглi.

Чорношкiра людина бiгла по густих заростях джунглiв. Важке дихання зi свистом i хрипом виривалося з його широких грудей. Величезнi агарiйскi грифи летiли за ним, але вiн i не думав обертатися.

Страх побаченого, гнав його вперед, витiсняючи iншi думки. Сили майже покинули Солара, названого на честь Сонця, але зупинка хоч на хвилину означала для нього неминучу загибель. Втома i голод позначалися на його станi. Незнайома мiсцевiсть ускладнювала шлях, зрадницька думка про легку смерть вiд удару дзьобом стерв'ятника все частiше миготiла у нього в головi.

Мавр був гарним бiгуном у себе на батькiвщинi, але в цiй мiсцевостi вiн був майже безпорадним.