Епоха слави і надії

 – Задумливо сказав вiн, постукавши пальцями по пiдборiддю. – Я вважаю, ти повинна представити ii сама, особисто.

– Та яка з мене модель? – Дiвчина здивовано пiдняла брови. – Я жодного разу не виходила на подiум. Про що ти взагалi?

– Менi надiслали фотографii готового образу i, повiр, змiiний принт у поеднаннi з пiр'ям, як у ловця снiв, нiкому не пiдiйде краще, нiж тобi, – завiрив ii Нiколас.

– Як у ловця снiв? – дiвчина вигнула брови. – Знаеш, я не замислювалася, але тепер, коли ти сказав, у цiй сукнi…

– Ти будеш, як…

– В твоiх обiймах! – Схвильовано вигукнула Ганна.

– Значить, ти згодна? І навiть думати не смiй, що в тебе не вийде.

– Я згодна, згодна, але до нього йдуть дуже незручнi туфлi. Красивi, але, боюся, що…

– Шампанське. – Несподiвано заявив Нiколас. – В разi чого, скажеш, що трохи перебрала з шампанським. Нехай краще думають, що ти не вмiеш пити, чим, що ти не вмiеш ходити на пiдборах, – вони переглянулися i дзвiнко, весело розсмiялися.

Тим часом, автомобiль плавно зупинився бiля входу в ресторан, де повиннi були вiдбутися святкування дня народження мiсцевого шейха i перший показ мод Ганни. На вулицi юрбилися сотнi людей – журналiсти, що бажали привiтати та висловити повагу шейховi i просто вуличнi роззяви. Вони стояли вздовж червоноi дорiжки, за умовними обгороджуваннями з тонкоi бордовоi стрiчки, що крiпилася до позолочених низьких стовпчикiв. Втiм люди, що штовхалися лiктями i намагалися пробитися до перших рядiв, не порушували межi i не заважали гостям, що прибували.

Бiльшiсть запрошених вже знаходилися в серединi будiвлi i лише одиницi, такi, що запiзнилися, як Нiколас з Ганною, чинно ступали по червонiй дорiжцi пiд яскравими спалахами фотоапаратiв, жадiбних до новин i знаменитих осiб, журналiстiв. Інодi вони зупинялися попозувати на камеру або нашвидку вiдповiсти на кiлька з сотнi питань, що сипалися з всiх бокiв.

– Ну що? Ходiмо?

Ганна, зробивши глибокий вдих i трохи заспокоiвшись, згiдно кивнула.

Вийшовши з автомобiля першим, Нiколас подав iй руку i тихо прошепотiв на вухо:

– Не бiйся. Якщо щось, я поруч.

І iх приголомшило гулом голосiв, смiху i музики, що доносилися з будiвлi. Ледве вони пiднялися на лiфтi на самий верхнiй поверх, як Нiколаса i Ганну одразу перехопили кiлька охоронцiв i провели до шейха. Вони обмiнялися з ним теплими вiтаннями, нiби старi друзi або хорошi знайомi.