Епоха слави і надії

– Та Бог не мiг обiцяти евреям владу над всiм свiтом, – Нiколас похитав головою. – Бог хотiв завжди, щоб на землi вiдновилося всесвiтне Братство. Щоб жоден народ нiколи не керував iншим, а тим бiльше, щоб один народ керував всiм свiтом. Як сказав Ісус Христос, "Легше верблюдовi пролiзти в голкове вушко, чим багатому потрапити в Царство Небесне". Тодi багатi, з часом, самi повернуть все народу, – Нiколас пiднявся iз стiльця. – Даруйте, Марто, нам пора. – Нiколас трохи схилив голову, на знак вдячностi. – Ви дiйсно допомогли, дякую.

Коли вони вийшли з робочого кабiнету, Нiколас пiдключився до ефiру:

– Банда! Таемниця Цезаря – його син, якого вiн офiцiйно не визнав. І це буде наступна наша зупинка, – в цей час задзвонив телефон Ганни, але вона скинула дзвiнок, потiм другий i третiй. Нiколас питально подивився на неi, на що дiвчина знизала плечима i одними губами прошепотiла "не хочу тобi заважати". – Нагадую, що завтра в самому центрi Стамбула вiдбудеться показ моди "Тринадцятий знак зодiаку".

Закiнчивши короткий ефiр, Нiколас притримав Ганнi дверi, i вони вийшли на холодне повiтря, тому дiвчина мимоволi зiщулилася.

– Дзвонив хтось важливий? – Запитав Нiколас.

– Нi, просто говорити нi з ким не хочеться, – знизала плечима Ганна.

– Розмови. – Тихо сказав Нiколас, дивлячись кудись убiк. – Дивна це все ж таки рiч. Можна обмiнятися мiльйонами слiв i не сказати головного. А можна мовчки дивитися в очi i повiдати про все.

– До чого це? – Здивовано запитала дiвчина, на що Нiколас, протягнув iй свiй мобiльний.

Вiн ввiмкнув кнопку вiдтворення вiдео i вiдiйшов убiк на пару крокiв, не зводячи з Ганни погляду. Нiколас знав, що вона зараз там побачить. Те, що i вiн бiля пiвгодини назад. Вiдео йому прислав кладовищенський сторож, а на ньому деякий Едвард Смiт з Інтерполу, та сама людина, що познайомила його з Ганною, розкопував могилу, де "покоiлася" нога досить вiдомого сера Альприма i вивуджував звiдти колоду карт.

Вiн був не один – у компанii ще кiлькох чоловiкiв зi свiтловiдбиваючими значками на куртках, якi нещасний переляканий сторож свого часу прийняв за "мiстичнi кулi".

– Ти пов'язана з ним, – Нiколас кивнув на мобiльний, де у цей момент Едвард Смiт, якраз простягав колоду одному зi своiх пiдручних. – Ви манiпулювали мною i, знаеш, я як i ранiше, бажаю тобi щастя, але з цiеi хвилини я вмиваю руки.