Епоха слави і надії

Невiд'емною частиною золочення куполiв була ртуть, вiд ii отруйних випарiв загинуло близько шiстидесяти майстрiв, – Стажер похитав головою, нiби жалiючи людей, що поклали своi душi в iм'я мистецтва. – Будiвництво затягнулося майже на сорок рокiв, що породило чутки про деяке пророцтво, яке архiтектор отримав вiд ясновидця. Нiбито чаклун напророкував йому, що вiн помре, як тiльки добудуе собор.

І дiйсно, мiсяць по тому пiсля церемонii освячення собору архiтектор помер. Насправдi Монферан помер вiд гострого нападу ревматизму, що стався пiсля перенесеного запалення легенiв.

Вiн заповiдав поховати себе в Ісаакiiвському соборi, але iмператор Олександр Другий не дав на це згоди. Вдова Монферана вiдвезла тiло архiтектора до Парижу, де вiн i був похований на Монмартрському цвинтарi. Так що головний архiтектор Ісаакiiвського зовсiм поряд, мосье Лангре, – пiдморгнув Стажер.

– Можемо якось вiдвiдати старого, при нагодi. Про цю видатну людину, до речi, ходить ще одна легенда. Нiбито Олександр другий, помiтив серед скульптур святих, уклоном вiтаючих Ісакiя Далматського, самого Монферана, який не схилив голову.

Вiдмiтивши про себе гординю архiтектора, iмператор не подав йому руки i не подякував за роботу, чому той засмутився, захворiв i помер.

– Яка вразлива людина. В нас би вiн точно працювати не змiг, – посмiхнувся Лангре.

Стажер дiстав з-пiд столу маленький, розмiром з дволiтрову пляшку кальян. На нiме питання Лангре "i коли тiльки встиг притягнути" вiн лише загадково посмiхнувся.

– Одним з винаходiв Індii, що поширилися по всьому свiту, став кальян, – сказав Стажер. – Пробували колись?

– Історiя походження кальяну досить складне i заплутане питання, iснуе безлiч рiзних версiй i тлумачень, – не погодився Лангре.

– Якi ще, крiм Індii? – Пiдкинув брову Стажер.

– Є безлiч версiй походження кальяну. В iсторiях iнших народiв були схожi курильнi пристроi.

– Я чув тiльки, що само слово "кальян" запозичене з ватанаанськоi мови i перекладаеться, як "кокос", оскiльки вiн виготовлявся з шматка дерева, а посудиною служила шкаралупа кокосового горiха.

Дискусiю про кальяни перервав дзвiнок мобiльного Лангре. Подивившись, хто дзвонить, той вiдразу ж вiдповiв:

– Так, дорога. Так. Ще не закiнчив. Потерпи трохи. Так, ти ж знаеш.

Стажер розчулено посмiхнувся, потiм задумливо вiдвернувся до вiкна.

– І заради чого це все? – Із зiтханням сказав вiн. – Життя не мае нiякого сенсу. Ми живемо, щоб померти.