Епоха слави і надії

Лiкар з тридцятирiчним досвiдом, що врятував безлiч життiв, дивився на нього з екрану смартфону, готовий допомогти врятувати ще одне життя.

– Станiслав Олексiйович, допоможiть, у нас тут людина помирае! – Вигукнув в телефон Нiколас. Вiн швидко переказав те, що встиг дiзнатися про стан i дiагноз дiвчинки.

– Пiднiми ii ноги, на лоб мокрий рушник i дай щось, що рiзко пахне, на зразок нашатирного спирту, – з ходу включився в роботу лiкар, не витрачаючи час.

Пiдручних медичних засобiв у Нiколаса не було, тому вiн, як i ранiше не випускаючи телефон з рук, швидко збiгав в кафе за оцтом.

Вся рятувальна операцiя тривала хвилин двадцять, пiсля чого дiвчинку передали медикам швидкоi допомоги, що запiзнилися через затор. На той момент, завдяки чiтким iнструкцiям досвiдченого кардiолога, вона була вже при тямi.

– Ось це я розумiю дзвiнок другу, – Ганна захоплено подивилася на Нiколаса, нiби бачила у ньому супергероя – не менше.

– Все завдяки Станiславу Олексiйовичу, – знизав плечима Нiколас. – Головне, що все добре закiнчилося. Вони повернулися до кафе.

Глава 15

Сутiнки змiнилися густою темрявою з вкрапленнями жовтих лiхтарiв. Боязко визирнув з – за важких хмар блiдий мiсяць. Дещо збентеженi несподiваним вiдкриттям, Стажер i Лангре не поспiшали додому. Обое мовчали, але думали про одне i те саме – зв'язок мiж Ісаакiiвським собором в Петербурзi i картинами з рептилоiдами. Лангре задумливо перебрав фотографii i склав iх в акуратну стопку.

Із старенького, бувалого телевiзора пролунав схвильований голос ведучоi : "Європейський середземноморський сейсмологiчний центр повiдомляе: У районi Іспано – Французького кордону стався землетрус магнiтудою в чотири цiлих чотири десятих бала. Пiдземнi поштовхи зафiксованi з двокiлометровоi глибини. Епiцентр знаходився в тринадцяти кiлометрах на захiд вiд iспанського мiста Сео-де-Уршель, у Каталонii i в двадцяти п'яти кiлометрах на пiвденний захiд вiд столицi Андори – Андора-ла-Велья.

– Я бачив його, – перебив диктора iз телевiзора Стажер. – Ісаакiiвський собор. Цього року в червнi, я iздив до Пiтера, подивитися на бiлi ночi. В минулий приiзд у мене було мало часу, тому вдалося побачити тiльки здалека. Але цього року вирiшив, що обов'язково повинен розглянути ближче це диво архiтектури. Перше враження… – Стажер задумливо стиснув губи, пiдбираючи слова.