Золотий жук

Отже доведеться почекати до ранку. Залишайтеся тут на нiч, а я пошлю за ним Юпiтера на свiтанку. Ви такого ще не бачили!

– Що – свiтанку?

– До бiса свiтанок! Я про жука! Вiн блискучого золотавого кольору, завбiльшки з великий горiх, i мае на спинi три чорнi, як смола, цятки, двi вгорi, i одну внизу. Вусики в нього…

– Що там вусики, маса Вiл, не у вусиках, повiрте менi, справа, – втрутився Юпiтер. – Цей жук весь золотий, iз щирого золота, усерединi й зовнi, усюди, крiм цяток на спинi. А важенний, я в життi такого не бачив!

– Добре, припустимо, що ти маеш рацiю, Юпi, – сказав Легран, дещо серйознiше, як менi здалося, нiж того вимагав предмет розмови – але хiба це пiдстава для того, щоб пересмажити дичину? Жук i справдi дивовижноi барви.

 – продовжив вiн, звертаючись до мене, – У цьому я майже згоден iз Юпiтером. Надкрила в нього випромiнюють яскравий металевий блиск. Взавтра ви на власнi очi побачите. А тим часом я спробую дати вам певне уявлення про його вигляд.

З цими словами вiн сiв за невеличкий столик, де були пера й чорнильниця, проте анi аркуша паперу.

Вiн пошукав папiр у шухлядi, але не знайшов.

– Не бiда, – сказав вiн нарештi, – цього вистачить.

Вiн витягнув з жилетноi кишенi те, що здалося менi клаптиком надзвичайно брудного пергаменту, i, озброiвшись пером, швидко почав малювати. Поки вiн займався малюванням, я продовжував сидiти бiля вогню, все ще намагаючись зiгрiтись. Легран завершив свiй малюнок i, не пiдводячись з мiсця, простягнув менi папiрець.

У цю мить почувся оглушливий гавкiт i шкрябання у дверi. Юпiтер вiдчинив, i величезний ньюфаундлендський собака, що належав Леграну, кинувся просто до мене i привiтно поклав лапи менi на плечi. Адже за час моiх вiзитiв ми вспiли потоваришувати. Коли пес заспокоiвся, я нарештi подивився на папiр, i, щиро кажучи, вельми здивувався, коли побачив, що саме намалював Легран.

– Що ж! – сказав я, удосталь надивившись. – Це й справдi предивний екземпляр. Зiзнаюсь, такого я ще нiколи не бачив.

На мою думку, цей жук бiльше схожий на череп, яким його прийнято малювати на мiтках. Та що там схожий… Справжнiй череп!

– Череп! – вiдгукнувся Легран. – І справдi у моему малюнку е певна подiбнiсть. Двi чорнi цятки вгорi нагадують очницi, так? А нижню, бiльш довгасту, можна прийняти за оскал.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.