Вбивство на вулиці Морг = The murders in the rue Morgue

Через двадцять рокiв обое повернулись до Францii, певнi, що час дуже змiнив Вiкторiну й нiхто iз знайомих ii не впiзнае. Та вони помилились, бо, тiльки-но побачивши свою колишню дружину, пан Ренель ii впiзнав i зажадав, щоб вона повернулась до нього. Вона вiдмовилась, i суд пiдтримав ii, вирiшивши, що за таких незвичайних обставин, через такий тривалий час чоловiк утратив своi права не тiльки морально, а й згiдно з законом.

Лейпцизький «Хiрургiчний журнал», вельми авторитетне i достойне перiодичне видання, що його слiд би якомусь американському видавцевi передруковувати у нас англiйською мовою, сповiщае в останньому числi про дуже тяжку пригоду такого самого типу.

Один офiцер-артилерист, чоловiк велетенського зросту й мiцного здоров’я, впавши з неприборканого коня, сильно вдарився головою й знепритомнiв, трохи пошкодивши череп; але небезпеки для життя начебто не було. Трепанацiю виконано цiлком успiшно, хворому пустили кров i виконали над ним усi звичайнi в таких випадках заходи. Проте вiн дедалi бiльше западав у стан цiлковитого ступору, i врештi вирiшили, що вiн помер.

Погода стояла тепла, i його iз аж непристойним поспiхом поховали на мiському кладовищi. Похорон вiдбувся в четвер. Наступноi недiлi на кладовищi, як звичайно, було повно вiдвiдувачiв, i близько полудня серед них зчинилася справжня тривога: один селянин сказав, нiби вiн, сiвши на офiцеровiй могилi, виразно вiдчув, що в землi щось ворушиться, нiби там, у могилi, хтось борсаеться.

Спочатку селяниновi не дуже повiрили; але видимий переляк його i та впертiсть, iз якою вiн наполягав на своему, врештi справили на юрбу вiдповiдне враження.

Його вiдвезли до найближчоi лiкарнi, i там з’ясувалося, що вiн iще живий, тiльки знепритомнiв без повiтря. За кiлька годин вiн опритомнiв, упiзнав присутнiх знайомих i уривчасто розповiв про своi муки в могилi.

З його слiв випливало, що вiн зберiгав свiдомiсть десь iз годину пiсля поховання i аж потiм зомлiв. Могилу засипали абияк, земля не вляглася щiльно, i повiтря потроху проходило до нього. А потiм вiн почув, що по землi над ним ходять люди, й почав кликати на помiч та борсатись. Як вiн сам гадав, його розбудила з глибокого сну товкотнеча на цвинтарi, а тiльки-но прокинувшись, вiн зразу усвiдомив, у яке страхiтне становище попав.