Вбивство на вулиці Морг = The murders in the rue Morgue

Горе! Руйнiвник надлетiв i вiдлетiв, а жертва – де ж вона? Я не впiзнавав ii! Я не впiзнавав у нiй Беренiки!

Серед цiлоi низки недуг, спричинених тiею першою, фатальною, що викликала таку жахливу змiну в душевному й фiзичному станi моеi кузини, слiд згадати як найтяжчу i найневiдчепнiшу своею природою своерiдну епiлепсiю, напади якоi часто закiнчувалися станом трансу – трансу, дуже схожого на цiлковиту непритомнiсть. А виходила вона з того стану здебiльшого враз. Тим часом мiй власний розлад – а менi сказано, що це слiд називати саме розладом, – швидко тяжчав i врештi набув новоi, дивовижноi форми, схожоi на мономанiю, наростаючи щодня й щохвилини, i врештi набув надi мною якоiсь незбагненноi влади.

Цiлком можливо, що я висловлююсь не зовсiм зрозумiло; та я справдi боюся, що нема нiякого способу передати пересiчному читачевi точне уявлення про ту нервову iнтенсивнiсть iнтересу, з якою в моему випадку сили мислення (щоб не вдаватися до сухих термiнiв) захоплювались i поринали в споглядання найбанальнiших у свiтi речей.

Довгi необтяжливi години думати, прикипiвши увагою до якогось нiкчемного зауваження на берегах сторiнки або в самому текстi книжки; або майже весь лiтнiй день розглядати химерну тiнь, що скiсно падае на шпалери чи пiдлогу; або цiлу нiч самозаглиблено споглядати рiвний, незмигний пломiнчик лампи чи жар у камiнi; або цiлi днi проводити в мрiях про пахощi якоiсь квiтки; або монотонно повторювати якесь звичайне слово, поки його звук завдяки частому повторенню перестане викликати у свiдомостi будь-яке конкретне уявлення; або втрачати будь-яке вiдчуття руху чи фiзичного iснування, довго й уперто вiддаючись цiлковитiй нерухомостi тiла, – отакi були тiльки декотрi з найзвичайнiших i найневиннiших збочень, викликаних станом мого розуму, аж нiяк не унiкальним, але безперечно протипоставленим будь-чому подiбному до аналiзу чи тлумачення.

Та не зрозумiйте мене хибно. Несумiрну, глибоку, хворобливу увагу, збуджувану речами нiкчемними за своею природою, не треба плутати з властивою всьому людству схильнiстю до нескiнченних роздумiв, особливо прощенною в людях iз буйною уявою. То не був навiть, як можна припустити спершу, крайнiй ступiнь, чи то загострення, такоi схильностi, але риса первiсно, суттево й очевидно вiдмiнна вiд неi.