1984. Ми

І все ж, всього лише на мить, якась страшенна сила була у цьому крику кiлькох сотень людей! Чому вони нiколи не кричали так само про що-небудь важливе?

Вiн написав:

«Поки вони не стануть свiдомими, вони нiколи не повстануть, i поки вони не повстануть, вони не зможуть стати свiдомими».

Це, подумав вiн, могло б стати цитатою, гiдноi одного з партiйних пiдручникiв. Партiя, звичайно, стверджувала, що звiльнила пролiв з неволi. До революцii капiталiсти жахливо ставилися до них, морили голодом, били, жiнок змушували працювати на вугiльних шахтах (насправдi жiнки й досi працювали на вугiльних шахтах), дiтей продавали на фабрики у вiцi шести рокiв.

Але водночас, дотримуючись принципiв дводумства, Партiя стверджувала, що проли за своею природою нижчi iстоти та iх потрiбно тримати в шорах, як тварин. Насправдi про пролiв було вiдомо дуже мало. Та, власне, вони нiкому й не були цiкавi. Поки вони продовжували працювати i розмножуватися, iншi iх заняття не мали значення. Маючи свободу жити самi по собi, наче та рогата худоба, кинута на рiвнинах Аргентини, вони жили таким життям, яке здавалося iм природним, так би мовити, запрограмованим на генному рiвнi. Вони народжувалися i росли у стiчнiй канавi, йшли на роботу в дванадцять рокiв, у них був короткий перiод розквiту, краси i сексуального бажання, вони виходили замiж та одружувались у двадцять, починали в'янути у тридцять, i вмирали здебiльшого у шiстдесят. Важка фiзична праця, турбота про будинок i дiтей, дрiбнi сварки з сусiдами, фiльми, футбол, пиво i, перш за все, азартнi iгри були iх всесвiтом, це було межею iх свiдомостi та самовизначення. Тримати iх пiд контролем було нескладно. Кiлька агентiв Полiцii Думок постiйно проникали в iх ряди, поширюючи неправдивi чутки, виявляючи й усуваючи тих небагатьох, якi вважалися потенцiйно небезпечними. Але нiяких спроб нав'язати iм iдеологiю Партii не робилося. Показувати пролам, що таке полiтичний iнтерес було небажано, i можливо навiть небезпечно. Все, що вiд них вимагалося, це примiтивний патрiотизм, яким можна було апелювати щоразу, коли необхiдно було змусити iх погодитися на бiльш тривалий робочий день або скорочений пайок. І навiть коли вони були чимось незадоволенi, що все ж траплялося час вiд часу, iх невдоволення нi до чого не призводило, бо не маючи спiльних глобальних iдей та цiлей, вони могли зосередитися лише на дрiбних конкретних скаргах. Бiльше зло незмiнно вислизало з iх поля зору. Переважна бiльшiсть пролiв не мала телеекранiв у своiх квартирах.