Менсфілд-парк

Фаннi приготувалася побачити щось величнiше вiд звичайноi простороi, видовженоi кiмнати, умебльованоi так, щоб створювати молитовний настрiй: тут не було нiчого незвичайного чи урочистого, окрiм червоного дерева зусiбiч та подушок з малинового оксамиту, що iх видно було на розташованiй угорi сiмейнiй галереi.

– Я розчарована, – тихо мовила Фаннi до Едмунда. – Я уявляла каплицю не такою. Тут нема нiчого, що навiювало б шанобливий острах, нiякоi меланхолii та величi. Немае нi арок, нi вирiзьблених написiв, нi знамен.

Жодного з тих знамен, кузене, що «трiпочуть пiд вiтром нiчних небес». Нiщо не вказуе на те, що «шотландський монарх опочив тут навiки».

– Ти забуваеш, Фаннi, як недавно все це було збудовано i для якоi вузькоi мети призначалося, порiвняно зi старими каплицями в замках та монастирях. Це приватна церква родини. Гадаю, членiв сiм'i ховали в парафiяльнiй церквi. Там ти побачиш i знамена, i всi фамiльнi регалii.

– Дивно, що я про це не подумала; та я все одно розчарована.

Мiсiс Рашворт почала свою розповiдь:

– Ця каплиця була оздоблена так, як ви ii бачите, за часiв Якова Другого. До того часу, наскiльки я знаю, цi лави були просто дерев'янi; i е деякi пiдстави вважати, що покривала i подушки на кафедрi i на мiсцях для членiв родини були просто з пурпурного сукна; та це лише припущення. Каплиця дуже гарна, i ранiше в нiй служили щодня – вранцi й увечерi. Проповiдi завжди читав домашнiй капелан, i ще багато хто про це пам'ятае; але покiйний мiстер Рашворт поклав цьому край.

– Кожне поколiння впроваджуе своi змiни на краще, – усмiхнувшись, мовила мiс Кроуфорд до Едмунда.

Мiсiс Рашворт вiдiйшла, щоб повторити те саме мiстеровi Кроуфорду; а Едмунд, Фаннi i мiс Кроуфорд лишилися стояти гуртом.

– Шкода, що про цей звичай забули! – вигукнула Фаннi. – Це була така дорогоцiнна частинка минулого. У родиннiй каплицi i домашньому капеланi е щось таке, що дуже пасуе до величного будинку, до нашого уявлення про те, як мае протiкати його життя! Уся родина в один i той самий час збираеться для молитви, – це чудово!

– Аж надто чудово, справдi, – смiючись, мовила мiс Кроуфорд.

 – Це дуже зручно для глави сiм'i – примушувати бiдних служниць та лакеiв, щоб вони полишали свою роботу й розваги i двiчi на день проказували молитви, тодi як самi господарi тiльки й вишукують привiд цього уникнути.

– Навряд чи Фаннi так уявляе собi сiмейнi молитовнi збори, – мовив Едмунд.