Чуття і чутливість

Та Едвард не мав схильностi нi до того, щоб стати знаменитiстю, нi до керування ландо. Всi його бажання зосередилися на домашньому затишку та принадах приватного життя. До того ж, на щастя, вiн мав молодшого брата, який подавав бiльшi надii.

Лише через кiлька тижнiв свого перебування в будинку змiг Едвард привернути хоч якусь значну увагу з боку мiсiс Дешвуд, бо в той час вона була така згорьована, що стала байдужою до всього, що ii оточувало. Вона помiтила лише, що був вiн тихий i ненав’язливий, за що iй i сподобався.

Едвард не збурював ii нещасну душу невчасними i недоречними розмовами. Пильнiше придивитися до нього i поставитися до нього iще бiльш схвально змусило ii зауваження, що його одного дня зробила Елiнор, вказавши на рiзницю мiж ним та його сестрою. Таке порiвняння стало для мiсiс Дешвуд найкращою рекомендацiею.

– Достатньо сказати, що вiн не такий, як Фаннi, – зазначила вона. – І це вже означатиме численнi достоiнства. Я вже його люблю.

– Гадаю, що вiн сподобаеться тобi ще бiльше, коли ти хоч трохи його взнаеш.

– Сподобаеться?! – посмiхнулася у вiдповiдь мати. – Менi не знайома така симпатiя, що була б слабшою за любов.

– Ну тодi просто поважай його.

– Я нiколи не могла вiдокремити любов вiд поваги.

Мiсiс Дешвуд доклала значних зусиль, щоб заприязнитися з ним. Манери вона мала привабливi i невдовзi змогла подолати стриманiсть Едварда. Вона швидко зрозумiла всi його чесноти; можливо, в цьому iй допомогло усвiдомлення його симпатii до Елiнор, але мiсiс Дешвуд справдi вiдчула, що вiн – людина, яка заслуговуе поваги: навiть спокiйнi його манери, що суперечило ii уявленням про поведiнку молодих людей, уже не здавалися iй нудними, коли вона переконалася, що Едвард мае палке серце i нiжну вдачу.

Не встигла вона розпiзнати першi ознаки кохання в його ставленнi до Елiнор, як вiдразу ж почала вважати, що це – серйозно, а значить, одруження – уже не за горами.

– Ну що ж, Марiанночко, – сказала вона, – скорiш за все, через кiлька мiсяцiв Елiнор вийде замiж.

Ми за нею скучатимемо, зате вона знайде свое щастя.

– Ой, мамо! Як же ми без неi будемо?

– Серденько, я певна, що це не буде справжньою розлукою. Ми мешкатимемо за кiлька миль одне вiд одного i зустрiчатимемося щодня. До того ж невдовзi ти матимеш зятя – справжнiсiнького люблячого зятя. Понад усе на свiтi я цiную добре серце Едварда. Але ж чому ти не радiеш, Марiанно? Ти що – не схвалюеш вибору своеi сестри?

– Я просто трохи здивована, – вiдповiла Марiанна.